Scrigroup - Documente si articole

Username / Parola inexistente      

Home Documente Upload Resurse Alte limbi doc  

CATEGORII DOCUMENTE




BulgaraCeha slovacaCroataEnglezaEstonaFinlandezaFranceza
GermanaItalianaLetonaLituanianaMaghiaraOlandezaPoloneza
SarbaSlovenaSpaniolaSuedezaTurcaUcraineana

БудівництвоЕлектроннийМедицинаОсвітаФінансигеографіяекономіказаконодавство
косметикамаркетингматематикаполітикаправопсихологіярізнийсоціологія
технікауправлінняфізичнийхарчуванняінформаціюісторія

Цивільне право України

законодавство

+ Font mai mare | - Font mai mic






DOCUMENTE SIMILARE

Trimite pe Messenger

Цивільне право України

Опорний конспект з курсу Цивільне право України.

Розділ І. Загальна частина.


1. Цивільне право як галузь права.

До критеріїв поділу права на галузі належать предмет і метод правового регулювання. Предметом цивільного права є: 1) майнові відносини; 2) особисті немайнові відносини.

Майнові відносини це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу майна та майнових прав. Термін особисті права вживається для визначення права на життя, здоровя, честь та гідність, імя, ділову репутацію, авторські права.

Метолом цивільного права є метод рівності сторін. Це значить горизонтальні відносини і рівність субєктів.

Цивільне право це сукупність правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносини за участю громадян, юридичних осіб і держави з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства.

Система цивільного права це структура, елементами якої є цивільно-правові норми і інститути, розміщені в певній послідовності. До загальних частин цивільного права відносяться поняття цивільного права як галузі законодавства, як науки, як галузі права, норми про субєкти і обєкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

Особлива частина цивільного права складається з наступних інститутів права власності та інші речові права, зобовязальне право, авторське право, право на відкриття і на винаходи, спадкове право, положення про правоздатність іноземних громадян і юридичних осіб на території України, застосування цивільних законів іноземних держав та міжнародних договорів.

2. Цивільне законодавство України і проблеми його вдосконалення.

Цивільне законодавство це система нормативних актів, які містять у собі цивільно-правові норми. Цивільне право це сукупність юридичних норм, це внутрішня форма права, зміст якого визначається конкретним соціально-економічним розвитком держави. Цивільне законодавство це система нормативних актів, зовнішня форма права. Цивільне законодавство України знаходиться на стадії розвитку та реформування. Розроблено проект нового ЦК. Він існує з 1996р., але, враховуючи великий обєм цього документу, для його формального проходження потрібен час і стабільні умови. Діючий кодекс зазнав фрагментарних змін. Цивільне законодавство складається з Конституцій України, ЦК України, ЗУ Про власність, Про підприємства в Україні, Про підприємництво, Про господарські товариства, Про банки і банківську діяльність, Про цінні папери і фондову біржу та ряду інших законів і підзаконних актів.

Цивільні правовідносини виникають також із дій, хоча і не врегульованих законом, але таких, що не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Якщо конкретні суспільні відносини не врегульовані законом, до то цих відносин застосовуються норми, які врегульовують подібні суспільні відносини. Наприклад, певний час лізингові відносини регулювалися законом про оренду. Таке правове регулювання називається аналогією закону. Коли відсутні також норми, що регулюють подібні суспільні відносини, використовуються для регулювання загальні засади і принципи цивільного права. Таке регулювання називається аналогією права. Наприклад: врегулювання відносин, повязаних з застосуванням компютерних систем, авторських прав, захист інформації, фінансові аспекти, якість продукції. Тут використовуються аналогія права, застосовуються норми, які мають теоретично подібні відношення.

Судова і арбітражна практика не є джерелом цивільного права. Верховний Суд України і Арбітражний суд України узагальнюють та аналізують судову і арбітражну практику і на цій основі приймають постанови. Такі постанови є обовязковими для використання лише для відповідних судів, це такі методичні рекомендації до вирішення аналогічних питань.

3. Поняття, зміст і види цивільних правовідносин.

Цивільно-правові відносини це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між майнові відокремленими юридично рівними учасниками, що є носіями цивільних прав і обовязків, які виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Елементами цивільних правовідносин є: 1) субєкти відносин; 2) обєкти відносин; 3) зміст відносин, що складається зі конкретних прав і обовязків.

Субєктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи і держава. Цивільна правоздатність це здатність особи мати цивільні права. Вона виникає з народженням особи і припиняється із смертю особи. Цивільна правоздатність юридичних осіб з моменту створення до моменту ліквідації юридичної особи. Цивільна дієздатність здатність особи власними діями набувати цивільних прав та обовязків і нести правову відповідальність за правопорушення. Цивільна дієздатність фізичних осіб наступає з 18 років, у шлюбі з 17 років. Підставами обмеження дієздатності є: вік особи і стан здоровя (психічні хвороби0 особи, залежність від алкогольних і наркотичних засобів. Особи віком до 14 років не мають дієздатності, з 14 до 15 років обмежену дієздатність, з 15 до 18 років неповну дієздатність. З обмеженою дієздатністю можуть укладати дрібні угоди (покупки у крамницях тощо). Особи з неповною дієздатністю можуть укладати угоди самостійно, вільно розпоряджатися заробленими коштами і в межах цього доходу укладати угоди. Для неповнолітніх діє поняття двостороння реституція, якщо неповнолітній укладає в силу обмеженості знань і досвіту явно невигідну для нього угоду, така угода може бути розірвана в судовому порядку і наслідком цього є двостороння реституція повернення сторін у попереднє правове і фізичне становище.

Дієздатність може бути обмежена лише за рішенням суду (крім вікового цензу). Обмеження правоздатності не допускається. Обмеження правоздатності має місце лише у становому суспільстві.

Право і дієздатність юридичних осіб мають свої особливості. Дієздатність юридичних осіб є спеціальною, оскільки визначається правовим статусом юридичної особи, визначеним в її установчих документах. Дієздатність фізичних осіб є універсальною (може вчиняти всі дії не заборонені законом). В юридичних осіб діє і правоздатність виникають одночасно.

В ЦК записано, що ненароджена дитина має право на спадщину в разі смерті свого батька за умови, що ця дитина народжена живою. Така дитина до моменту народження не є субєктом права, вона лише потенційний претендент на це право в разі народження.

Обєктами цивільних правовідносин є речі і дії, а також результати інтелектуальної творчості та особисті немайнові блага. Дії поділяються на роботи і послуги.

Субєктивне цивільне право це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обовязків іншими субєктами і можливістю застосування до них державного примусу, тобто права одних це виконання обовязків іншими. Субєктивний цивільний обовязок це міра необхідної поведінки зобовязаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Особа, яка має права, уповноважена особа має повноваження в силу посадового стану, доручення, довіреності та у будь якої іншої формі. Залежно від критеріїв розмежування цивільно-правових відносин поділяються на наступні види: 1) регулятивні і охоронні; 2) абсолютні і відносні; 3) речові і зобовязальні; 4) майнові та особисті немайнові.

4. Громадяни як субєкти цивільно-правових обовязків. Цивільна правоздатність і дієздатність.

Дієздатність до 15 років мінімальна, з 15 до 18 часткова, з 18 повна (згідно ЦК). Обмежену дієздатність мають особи, що зловживають спиртними напоями та наркотичними засобами.

Підстави визнання громадянина безвісті відсутнім та оголошення громадянина померлим та юридичні наслідки цих дій визначаються у ст.18-22 ЦК. Визнання громадянина безвісті відсутнім настає в наступних випадках: 1) відсутність громадянина місті постійного місця проживання більш одного року; 2) відсутність відомостей про місцеперебування громадянина; 3) всі заходи по виявленню місцезнаходження громадянина не дали позитивних наслідків. В разі визнання судом особи без вісті відсутньою над її майном встановлюється опіка, особа, яка управляє майном, має право витрачати його лише на погашення боргів безвісті відсутньої особи, строк погашення яких настав. Іншим правовим наслідком визнання громадянина безвісті відсутнім є право на спрощений порядок розірвання шлюбу.

Якщо особа відсутня більш трьох років за таких же обставин, вона оголошується померлою з усіма правовими наслідками (спадщина і т.ін.).

5. Юридичні особи.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обовязки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді, або третейському суді. Істотними ознаками юридичної особи є: 1) організаційна єдність; 2) наявність відокремленого майна; 3) участь у цивільному обігу від власного імені; 4) здатність нести самостійну майнову відповідальність; 5) здатність бути позивачем та відповідачем в судах.

Класифікація юридичних осіб здійснюється відповідно до існуючих форм власності. Види підприємств визначені в законі про підприємства в Україні: державні, колективні, приватні, господарські товариства, індивідуальні підприємства. Види господарських товариств визначені в законі про господарські товариства.

Політичні партії та громадські організації закон про обєднання громадян, релігійні організації про свободу совісті та релігійні організації, благодійні організації та благодійні форми про благодійність та благодійні організації, селянські і фермерські господарства відповідним законом, який визначає їх статус.

Основними способами утворення юридичних осіб є розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Розпорядчим способом створюються державні і дочірні підприємства. За нормативно-явочним способом юридичні особи виникають внаслідок державної реєстрації в місцевих органах виконавчої влади. Дозвільний спосіб утворення політичних партій, громадських та благодійних організацій. Реєструються в Міністерстві юстиції або в органах юстиції на місцях (управління юстиції), в залежності від статусу організації, значення її для громадськості. Договірний спосіб укладення договору про спільну діяльність між різними субєктами (фізичними чи юридичними особами). Установчий договір є різновидом договору про спільну діяльність. Нормативно-явочним та договірним способом утворюються господарські товариства.

Обєднання підприємств (консорціуми, асоціації, корпорації) створюються у договірний спосіб. Обєднання є юридичними особами, що створюються згідно законодавства. Члени обєднання підприємств продовжують своє обокремлене існування. Асоціація мінімальне делегування повноважень керівному органу, концерн, консорціум більше делегування.

Способами припинення діяльності юридичної особи є: 1) досягнення поставлених цілей; 2) закінчення строку, на якій була розрахована діяльність юридичної особи; 3) рішення власника юридичної особи; 4) банкрутство юридичної особи; 5) припинення діяльності підприємства за рішення суду на основі подання компетентних державних органів в разі неодноразового порушення законодавства (зайняття недозволеними видами діяльності, порушення санітарних норм, правил торгівлі тощо).

Існує дві правові форми припинення діяльності підприємства: 1) ліквідація; 2) реорганізація.

Ліквідація припинення діяльності юридичної особи за рішенням власника або компетентного органа, при якому не відбувається правонаступництва. Після прийняття рішення про ліквідацію підприємства, повноваження по управлінню підприємством переходить до ліквідаційної комісії, яка створюється власником або органом, що прийняв рішення про ліквідацію. Порядок ліквідації регулює закон про підприємства в Україні.

Існує 5 видів реорганізації юридичних осіб: 1) приєднання; 2) злиття (обєднання); 3) виділення; 4) поділ; 5) перетворення. Приєднання це приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи. При цьому ці особи припиняють своє існування, а їх права та обовязки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися. Злиття обєднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну особу, при цьому ці юридичні особи припиняються своє існування і передаються свої права та обовязки новоствореній юридичній особі. Виділення відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї існуючої юридичної особи (створення дочірніх підприємств, відокремлення структурних підрозділів); новостворена юридична особа має ті ж самі юридичні права і обовязки, що й головне підприємство. Поділ виникнення двох або більше нових юридичних осіб шляхом поділу існуючої юридичної особи, яка припиняє своє Існування; при цьому новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині, обумовленої їх статутними фондами. Перетворення зміна юридичною особою юридично-правової форми без припинення існування. При реорганізації завжди має місце правонаступництво.

Правосубєктність = правоздатність + дієздатність.

6. Обєкти цивільних прав.

Правові відносини це відносини між субєктами з приводу обєктів. Обєкти цивільних прав поділяються на наступні види: 1) речі; 2) дії; 3) продукти творчої діяльності; 4) особисті немайнові блага. Речі є основним видом обєктів цивільних прав. В залежності від особливості їх правового режиму речі поділяються на наступні види: 1) засоби виробництва і предмети споживання; 2) речі, дозволені для цивільного обігу, обмежені в обігу та заборонені для цивільного обігу (напр.: зброя заборонена для обігу, наркотичні засоби деякі заборонені, деякі обмежені ліки за рецептом; разова, мисливська зброя обмежена в цивільного обігу); 3) рухомі і нерухомі речі (земля, споруди, насадження на корінні нерухомість, врожай це вже рухомість); 4) родові речі та індивідуально визначені речі (Родові речі це речі, яки визначаються кількістю, мірою, вагою. Родові речі є завжди замінними речами. Принцип з часів римського права: родова річ не гине, тобто вона замінна. Наприклад: цемент, цукор, зерно та т.ін. Індивідуально визначені речі є незамінними. Наприклад: антикваріат , предмети образотворчого мистецтва, архітектура та іншим чином індивідуалізовані речі. Деяка категорія речей може переходити із ряду родових до індивідуально визначених. Предметом договору позики можуть бути лише родові речі, напр. грошова сума еквівалент суми, а не ті ж самі гроші фізично, повертають будь-які купюри. Позичається автомобіль це індивідуально визначена річ, бо має особливі властивості. Віндикаційний позов витребування незаконно надбаної речі. Може бути обєктом лише індивідуально визначена річ. При родових речах йдеться про відшкодування, в натурі чи іншим способом); 5) споживні і неспоживчі речі (Споживні речі які споживаються, тобто припиняють своє існування в процесі одного виробничого циклу, напр. сировина, матеріали; неспоживчі припиняють своє існування після кількох використань, тобто фонди); 6) подільні і неподільні речі (подільні такі, що в результаті їх поділу не втрачають функціональних властивостей; неподільні втрачають функціональні та споживчі властивості після їх поділу, напр: 2 кімнатну квартиру можна поділити між двома власниками, автомобіль не можна); 7) головні і приналежні речі (напр: автомобіль головна річ, гараж приналежна); 8) плоди і доходи (Плоди приплід худоби і урожай. Такими не можна вважати вироблену продукцію. Доходи матеріальні цінності, які набуває власник плодів, або виробленої продукції в наслідок їх реалізації); 9) гроші і цінні папери.

Дії як обєкти цивільних прав поділяються на роботи і послуги. Роботи це дії, результатом яких є створення матеріального обєкту. Договір підряду на різні види робіт: будівництво та ін. Послуги це дії, метою яких є не створення кінцевого матеріального обєкту, а надання певної інформації, здійснення певних дій, які задовольняють потреби кредитора (уповноваженої особи). В юридичній послугах, медичних чи аудиторських нічого не створюється цінним є не результат, а сам процес, в роботах цінним є саме результат, а не спосіб його досягнення.

Продуктами творчої діяльності є твори науки, мистецтва, літератури, незалежно від форми призначення, цінності, а також способу відтворення. Вони стають обєктами цивільних прав лише при втіленні в певні речі (рукопис, картина, фонограма тощо). Продуктами творчої діяльності є також відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки. Ці продукти стають обєктами цивільних прав з моменту визнання їх такими і цивільного оформлення (реєстрації в Держпатенті).

До особистих немайнових прав належать здоровя, особиста недоторканість, честь і гідність громадянина, авторські права, не повязані з майновими правами, ділова репутація.

Юридичні особи мають наступні немайнові права: найменування юридичної особи (захист імені), ділова репутація, товарний знак, права авторства. На відміну від особистих немайнових прав фізичних осіб такі права юридичних осіб можуть припинятися і відчужуватися.

7. Підстави виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичні факти це факти, які мають юридичне значення і породжують юридичні наслідки. У ЦК міститься наступний загальний перелік юридичних фактів: 1) угоди; 2) адміністративні акти; 3) створення обєктів інтелектуальної власності; 4)заподіяння шкоди; 5) події, з якими закон повязує настання цивільно-правових наслідків.



Юридичні факти поділяються на дії і події. Події юридичні факти, настання яких не залежить від волі людини (землетрус, повінь, стихійне лихо). Дії (бездіяльність) юридичні факти, які залежать від волі людей.

Дії поділяються на правомірні і неправомірні.

8. Угоди.

Угоди це вольові і правомірні дії, спрямовані на встановлення, зміну і припинення взаємних прав і обовязків учасників угоди. Угоди бувають односторонніми, двосторонніми та багатосторонніми. Якщо для виникнення угоди достатньо волевиявлення однієї сторони, то така угода є односторонньої. Напр.: складення заповіту, прийняття чи відмова від спадщини. Іноді односторонньою вважають угоду дарування, але приймаюча сторона має погодитись чи ні. Якщо для виникнення угоди необхідно волевиявлення двох сторін, то така угода називається двосторонньою. Двостороння угода є договором. За кількістю сторін угоди поділяються на двосторонні та багатосторонні. Будь який договір є угодою, але не всяка угода є договором. Не є договором одностороння угода.

Залежно від способу укладання угоди поділяються на конценсуальні і реальні. Конценсуальними називаються угоди, які вступають в силу з моменту досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах угоди. Реальна угода вступає в силу після вчинення фактичних дій по її виконанню. Напр.: договір купівлі-продажу є конценсуальним, а договір схову є реальним, бо в охоронця не виникають обовязки до моменту прийняття речі на схов, тоді як при продажі обовязки виникають з моменту домовленості (згоди). Внесення грошей на депозит реальний договір.

За особливостями мети угоди поділяються на оплатні і безоплатні.

Умови дійсності угод:

1) дотримання належної форми угоди. Угоди можуть бути усними і письмовими. Письмові угоди мають просту та нотаріальну форму. У нотаріальній формі укладаються угоди, якщо це прямо передбачено в законі (договір купівлі продажу нерухомості);

2) належна право і дієздатність сторін угоди. По-перше, сторони могли укласти угоду в силу їх дієздатності, по-друге мали право, були повноважні на укладення певної угоди. Коли угода не відповідає цим умовам, вона не дійсна (ст.47 ЦК);

3) зміст угоди має відповідати вимогам законодавства;

4) відповідність внутрішньої волі сторін їх зовнішньому волевиявленню (тобто угода має укладатися добровільно та усвідомлено).

Наслідком визнання угоди недійсною є реституція (повернення сторін у попередній стан). Суд вирішує можливість та межі реституції. Коли немає заперечень з боку сторін, то угода може бути визнана частково дійсною.

Мнимі та удавані угоди. Мнимою називається угода, укладення якої не передбачає створення юридичних (правових) наслідків. Напр.: переписування машини на жінку, або будинку на тещу. Удавані угоди це угоди, укладені з метою приховування інших угод. Напр.: прикриття посередницької діяльності рекламними послугами, переказ грошей із безготівкової форми у готівку). Якщо виявляється, що угода є удаваною, то застосовуються правила тієї угоди, яку сторони дійсно мали на увазі. Напр.: суд викрив переказ грошей із безготівкової форми у готівку буде заведена кримінальна справа.

Нікчемними (абсолютно недійсними) угодами є угоди, недійсність яких визначена безпосередньо у правовій формі (угоди про товари, яких вилучено з обігу немає підстав для визнання угоди дійсною, купівля наркотиків, зброї, в статуті підприємства вказана організація торгівлі людьми тощо, реалізація спиртних напоїв без акцизної марки, діяльність без ліцензії).

Заперечними (відносно недійсними) є угоди, дійсність яких є нестійкою, оскільки відповідні особи мають право заперечувати угоди в суді, або в арбітражі і тому вони можуть бути визнані недійсними. Напр.: це угоди, укладені особами без необхідних на це повноважень. Такі угоди вважаються дійсними у разі добросовісного виконання їх сторонами, або у разі подальшого підтвердження повноважень особою, від імені якої укладено угоду.

Угоди можуть укладатися сторонами під відкладальною умовою або під відміняльною умовою. Угода під відкладальною умовою вступає в силу з настанням певної умови. Угода під відміняльною умовою це угода, яка припиняє дію з настанням певної умови. Угода з відкладальним строком набуває силу з настанням такого строку. Строк настає завжди, умова може не наступити.

9. Здійснення цивільних прав.

Під здійсненням субєктивного права слід розуміти реалізацію його змісту шляхом вчинення уповноважених дій, які охоплюються можливістю певної поведінки. Виконання юридичних обовязків є правовою гарантією здійснення прав. Межі свободи вибору способу здійснення прав залежать від характеру правової норми (імперативна, диспозитивна). Носій права може також обрати спосіб реалізації прав реалізувати їх самостійно, або через представника.

Представництвом називаються такі відносини, за яких угода, укладена однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють) створює права і обовязки безпосередньо для особи, яку представляють. Повноваження представника можуть бути оформлені договором доручення або довіреністю. Умови кладення договору доручення визначаються в ЦК. Договір доручення це договір, за яким одна особа (повірений) виступає від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя), створюючи права і обовязки для довірителя. Договір доручення як правило є безоплатним. Повірений не може вчиняти дії від імені довірителя по відношенню до самого себе. Письмова форма, нотаріальне посвідчення за бажанням.

Довіреність письмове повноваження на вчинення певних дій. Довіреності поділяються на 3 види: генеральні, спеціальні і разові. Генеральна довіреність довіреність на вчинення ряду неодноразових дій. Спеціальна довіреність довіреність на вчинення однорідних дій. (Генеральна довіреність на управління майном, машиною, інше; спеціальна отримання матеріальних цінностей, з/п за іншу особу, один вид дій, разова на вчинення однієї дії). Довіреності, що видаються юридичними особами, посвідчуються підписом керівника та печаткою. Довіреності, які видаються фізичним особам, можуть бути посвідчені за місцем роботи довірителя. Довіреності, якими особи уповноважуються на укладення угод, що підлягають обовязковому нотаріальному оформленню, також підлягають нотаріальному оформленню (тут має місце колізія закону: довіреність юридичних осіб не оформлюється нотаріально, але довіреність має бути нотаріально посвідченою для подальшого укладення угод, які оформлюються нотаріально. Або продаж нерухомості між двома юридичними особами, який має бути оформлений нотаріально, але підпис керівника вже посвідчений печаткою юридичної особи).

10. Захист цивільних прав.

Субєктивне право на захист складається з 3 елементів: 1) вид і міри дозволеної поведінки уповноваженого субєкта (повноваження субєкта щодо своїх правомірних дій); 2) можливість вимагати відповідної поведінки від інших зобовязаних осіб (повноваження на чужі дії); 3) можливість застосування субєктом засобів правоохоронного характеру. В ЦК визначаються наступні засоби захисту цивільних прав: 1) визнання права; 2) відновлення становища, яке існувало до порушення права; 3) присудження до виконання обовязку в натурі; 4) припинення або зміна правовідношення; 5) стягнення з особи, що порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором неустойки. Вищезгадані способи захисту цивільних прав є позовними способами захисту. Засобом захисту цивільних прав в адміністративному порядку є визнання права. У відповідних випадках до правопорушників може бути застосовано заходи державного примусу: штраф, матеріальна відповідальність тощо. Вказані способи захисту цивільних прав є спеціальними (без подання позову до суду уповноваженими держаними органами). До виключних способів захисту цивільних прав належать необхідна оборона і крайня необхідність. Необхідна оборона це нанесення шкоди іншим особам або майну в ході захисту своєї честі, гідності, життя, здоровя, якщо особі загрожує небезпека. Крайня необхідність це нанесення шкоди майну з метою попередження більших негативних наслідків. Захист цивільних прав здійснюється у встановленому порядку судовими органами, а також в адміністративному порядку (тобто коли справа до суду не попадає, а вирішується податковим, іншим державним органом).

11. Відповідальність у цивільному праві.

Цивільно-правова відповідальність це невигідні майнові наслідки, встановлені законом або договором на випадок на випадок невиконання абсолютних обовязків, а також невиконання або неналежного виконання боржником зобовязання.

Умови цивільно-правової відповідальності: 1) наявність майнової шкоди; 2) протиправність дії, якою заподіяно шкоду; 3) причинний звязок між протиправною дією і шкодою; 4) вина особи, яка заподіяла шкоду. Цивільна відповідальність настає при наявності всіх 4х умов одночасно.

Підставами звільнення боржника від відповідальності є випадок і непереборна сила. Залежно від підстав виникнення правовідносин, за порушення яких виникає відповідальність, вона поділяється на договірну і позадоговірну. Договірна відповідальність виникає внаслідок порушення умов договору. Позадоговірна відповідальність виникає з позадоговірних зобовязань. Позадоговірні зобовязання виникають внаслідок нанесення шкоди, з оголошення конкурсу та публічного обіцяння винагороди, із збереження чужого майна. Види позадоговірних зобовязань детально регламентуються ЦК. Якщо у зобовязанні є декілька зобовязаних осіб, їх відповідальність може бути часткова, солідарною або субсидіарною. При частковій відповідальності співборжники мають виконати зобовязання відповідно до своїх часток. Часткова відповідальність застосовується у всіх випадках, якщо в законі або в договорі для конкретних правовідносин не встановлюється солідарна або субсидіарна відповідальність. При солідарній відповідальності кредитор може звернутися з вимогою до будь-кого із співборжників як в частині, так і в повному обсязі боргу. При цьому співборжник, який повністю виконав зобовязання, має право вимагати від інших співборжників відповідного відшкодування. Таке право називається правом регресної вимоги. При субсидіарній відповідальності існує головний боржник і додатковий (субсидіарний) боржник. Кредитор має право звернути стягнення до субсидіарного боржника лише в тому випадку, коли у головного боржника не вистачає власних коштів для виконання зобовязання (напр.: батьки за неповнолітніх від 14 до 18 років).

12. Строки здійснення і захисту цивільних прав. Позовна давність.

Правовий строк можна визначити як період або моменту часі з настанням або закінченням якого повязано певну дію або подію, що має юридичне значення. За підставами встановлення можна виділити строки, які визначаються: 1) законом; 2) планово-адміністративним актом; 3) угодою; 4) рішенням суду. За ступенем самостійності учасників правовідносин у встановленні строків їх поділяють на імперативні і диспозитивні. За розміром обсягу прав і обовязків сторін по окремих періодах часу розрізняють загальні і окремі строки.

Позовна давність це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Загальний строк позовної давності складає три роки. Строк позовної давності починається з часу, коли особа дізналися або повинна була дізнатися про порушення свого права. В ряді випадків встановлюються скорочені строки позовної давності. Напр.: поставка неякісної продукції, поставка продукції що швидко псується тощо. Все це детально регулює ЦК. Строки починаються (обчислення) з наступного дня після їх виникнення. Строки, які обчислюються днями, закінчуються о 24 годині останнього дня строку. Якщо виконання зобовязання повязано з діяльністю певних установ, то закінченням строку є закінчення робочого дня відповідних установ в останній день строку. Пересилання товарів, документів, інших предметів вважається виконаним, якщо вони відправлені до 24 години останнього дня строку, навіть якщо вони вчасно не поступили до отримувача. Якщо строки обчислюються місяцями, то останнім днем строку вважається останній день останнього місяця. Якщо строк встановлюється півмісяця, то вважається, що строк становить 15 днів. Вказувати строки найліпше в днях та датах.

Розділ ІІ. Особлива частина.

1. Власність та право власності.

Власність це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності це правова категорія і сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Право власності це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Слід розрізняти право власності в обєктивному і субєктивному розумінні. В обєктивному розуміння це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В субєктивному розуміння це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, але в межах закону. Право власності має абсолютний характер. Це означає, що перед власником зобовязаними виступають всі, хто його оточує. Субєктами права власності можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, а також народ України і держава. Обєктом права власності може бути будь-яке майно, що має певну цінність. Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Володіння - це фактична наявність речі у особи, яка вважає дану річ своєю.

1)      Право володіння субєктивний елемент особа вважає річ своєю, обєктивний наявність речі у власника.

2)      Право користування це право вилучати із речі корисні властивості.

3)      Право розпорядження це право визначати юридичну і фактичну долю майна.

Визначення юридичної долі майна це право на відчуження майна будь-яким законним способом: продаж, міна, дарування, заповіт. Власник може передавати іншим особам всі три елементи права власності.

2. Способи виникнення права власності.

Способи виникнення права власності поділяються на первісні і похідні. Первісні способи це способи, коли право власності на річ виникає вперше або проти волі попереднього власника. Вперше право власності виникає при виробництві речей, при виникненні права власності на безхазяйне, нічиє майно. Проти волі попереднього власника право власності на річ виникає (у нового власника) конфіскації, націоналізації, реквізиції майна. Конфіскація примусове безоплатне вилучення майна, яке застосовується судом як санкція проти правопорушника. Націоналізація примусове безоплатне вилучення майна на користь держави як виключення в ряді випадків, може бути оплатною або частково оплатною. Як правило, це результат зміни уряду, урядової політики. Процес, протилежний приватизації. Реквізиція це примусове оплатне вилучення державою майна в разі військових дій, стихійного лиха, великих аварій, епідемій тощо.

Похідні способи це способи виникнення права власності, коли воно виникає на підставі угоди між попереднім і новим власником, за волею попереднього власника. Припиняється право власності на тих же підставах, що і виникає (крім вироблення речі), а також в разі загибелі речі, в разі смерті (ліквідації) власника. Право власності набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею майна власнику вважається передача майна транспортній організації або поштовій службі. Ризик випадкової загибелі речі завжди несе власник. З моменту передачі набувач стає власником речі. Видами майнових прав державних підприємств, установ та організацій є право повного господарського відання і право оперативного управління. Право повного господарського відання належить державним підприємствам, організаціям, статутною метою яких є отримання прибутку. Право оперативного управління належить державним установам та організаціям, які функціонують виключно на бюджетні кошти, воно дещо вужче ніж право повного відання (ЗУ Про власність).

3. Види і форми власності.

В ЗУ Про власність зазначається, що надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, континентальний шельф та виключна морська екологічна зона є обєктом пава виключної власності народу України. Право виключної власності від імені народу України здійснює ВР України і місцеві ради депутатів. Державна власність поділяється на 2 види: 1) загальнодержавна (республіканська) власність; 2) власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Субєктом права загальнодержавної власності є держава в особі ВР України. Субєктом права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі місцевих рад народних депутатів. Обєктом права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів.




В класичному вигляді існує 3 види власності: державна, колективна, приватна. В нашому законодавстві є ще й 4та виключна власність народу.

Субєктами права приватної власності можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Підставами виникнення приватної власності є особиста праця громадян (будь-які законні заробітки), а також отримання цінностей в порядку дарування, спадкування, знахідки. Обєктам права приватної власності може бути майно, не вилучене із цивільного обігу. Обєктами державної власності можуть бути будь-які речі без винятку.

Колективна власність. Субєктом права колективної власності є трудовий колектив підприємства, установи, організації, або колектив засновників. Обєктами є речі, не вилучені із цивільного обігу. Колективна власність для колективів колгоспів, колективних підприємств, кооперативів, господарських товариств, орендованих підприємств.

Види власності. Як окремий вид в ЗУ Про власність визначається право інтелектуальної власності. Окремим видом є також спільна власність. Спільною власністю є власність декількох субєктів на один обєкт власності. Спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну власність. Спільна часткова власність має місце при подільному обєкті спільному власності. Спільна сумісна власність виникає при неподільному обєкті спільної власності. Вищевикладене пояснюється тим, що у субєктів спільної власності виділяються ідеальні і реальні частки у спільній власності. Ідеальна частка це частина права на спільний обєкт власності, реальна частина це частина майна в натурі, яка належить конкретному співвласнику. Якщо ідеальні і реальні частки субєктів спільної власності співпадають, то має місце спільна часткова власність. Якщо вони не співпадають, то має місце спільна сумісна власність. У випадках спільної часткової власності має місце часткова відповідальність, у випадках спільної сумісної власності має місце солідарна відповідальність.

4. Захист права власності та інших речових прав.

До загальних способів захисту права власності та інших речових прав відносяться: 1) витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); 2) вимога власника чи іншого законного володільця про усунення перешкод у здійснені його права, не поєднаних з позбавленням володіння (негаторний позов); 3) позови про визнання права власності.

Спеціальні способи захисту права власності та інших речових прав: 1) вимоги до органів державної влади та управління про захист інтересів власника від правомірного чи неправомірного втручання (напр. Обмеження кількості перевірок державними структурами); 2) способи захисту прав власника у випадках несприятливого збігу обєктивних обставин (напр. Державні витрати на відбудову Закарпаття після стихійного лиха); 3) зобовязально-правові позови; 4) захист права спадкового володіння земельною ділянкою.

Вищезазначені способи захисту права власності та речових прав регламентуються ЦК України. Майнові права включають в себе право власності та право користування чужим майном (у формі оренди, лізингу, побутового прокату тощо). Під іншими майновими правами розуміють саме право користування чужим майном.

5. Зобовязальне право.

Всі цивільно-правові відносини можна поділити на майнові і зобовязальні. Майнові відносини це відносини з приводу належності майна субєктам ЦП. Зобовязальні відносини це відносини, повязані з виникненням, зміною та припиненням взаємних прав та обовязків субєктів ЦП. Зобовязальне право це сукупність правових норм, які регулюють відносини, повязані із передачею майна від однієї особи до іншої, наданням майна в тимчасове користування або з виконанням робіт та наданням послуг. Зобовязання це правовідношення, в силу якого одна сторона (кредитор) має право вимагати від іншої сторони (боржника) що-небудь передати у власність, надати у тимчасове користування або зробити, а боржник зобовязаний виконати таку вимогу кредитора. Зобовязання складається з декількох елементів: 1) субєкти зобовязання; 2) вид правовідношення між ними (вид зобовязання); 3) зміст правовідношення між ними (зміст зобовязання, права та обовязки сторін).

Речові відносин і зобовязальні відносини відрізняються тим, що речові відносини мають абсолютний характер, а зобовязальні відносини мають відносний характер. Абсолютний характер речових відносин полягає в тому, що всі без виключення особи зобовязані дотримуватись прав власника, або користувача майна і можуть бути притягнути до відповідальності за їх порушення. Відносний характер зобовязальних відносин полягає в тому, що відповідальність за порушення умов зобовязання несуть сторони конкретного зобовязання., тобто до відповідальності притягують лише сторони зобовязання.

Зобовязання поділяються за підставами виникнення на договірні і позадоговірні. Договірні зобовязання це зобовязання, які виникають з договору. Позадоговірні зобовязання виникають з наступних юридичних фактів: 1) адміністративних актів; 2) із нанесення шкоди; 3) із рятування або збереження чужого майна; 4) з публічного обіцяння винагороди та оголошення конкурсу; 5) з інших правомірних і неправомірних дій. (ЦК позадоговірні зобовязання).


6. Загальні положення про договір.

Договір це угода двох або більше сторін про встановлення, зміну і припинення цивільних правовідносин. Умовами дійсності договору є: 1) законність дії; 2) волевиявлення, вільне та усвідомлене, сторін; 3) дотримання встановленої законом форми договору; 4) правоздатність і дієздатність сторін.

Договори поділяються на наступні види: 1) планові (державні замовлення) і регульовані (договірні); 2) односторонні (одна сторона має тільки права, інша тільки обовязки, напр.: договір позики, дарування, схову) і двосторонні (обидві сторони мають права і обовязки: купівля-продаж сторони одночасно виступають і кредитором і боржником в різних частинах) договори; 3) оплатні і безоплатні договори; 4) реальні і конценсуальні. Змістом будь-якого договору є права і обовязки сторін.

Розрізняють 1) істотні, 2) звичайні і 3) випадкові умови договору. Істотними умовами визнаються такі умови, без яких договір не може вважатися укладеним. Істотними умовами є предмет і ціна договору. До звичайних умов договору відносяться такі, які передбачаються в законодавстві і можуть не включатися до змісту договору. Напр.: місце виконання зобовязання, строк (час) виконання зобовязання. Це не означає, що сторони не можуть встановити свої вимоги до цих пунктів. Це ж саме стосується якості продукції. Випадкові умови договору, які звичайно в договорах конкретного виду не передбачаються, але можуть бути встановлені угодою сторін. Правила щодо форми договору ті ж правила що і форми угоди, за певними виключеннями. Зобовязання за однією з класифікацій поділяються на: 1) зобовязання із множинністю сторін; 2) зобовязання із множинністю осіб. Із множинністю сторін на боці кожної із сторін виступає одна особа. Із множинністю осіб на боці однієї чи декількох сторін виступає декілька осіб. Тут має місце колективна вимога або колективне зобовязання. Колективна вимога часткова або солідарна вимога кредиторів, співкредиторів, а колективна відповідальність часткова, солідарна або субсидіарна відповідальність співборжників.

Формами заміни сторін в зобовязанні є уступка вимоги і переведення боргу. Уступка вимоги це заміна кредитора у зобовязанні. Вона відбувається у формі цесії (укладення нового договору між боржником і новим кредитором). Згоди боржника на уступку вимоги не вимагається. Якщо попередній кредитор вчасно не повідомив боржника про появу нового кредитора, і боржник виконав зобовязання попередньому кредитору, то вважається, що він виконав зобовязання належному кредитору. Переведення боргу це заміна боржника в зобовязанні. На це вимагається згода кредитора. Положення про уступку вимоги та переведення боргу містяться в ЦК України. В кінці 98р. указом Президента України заборонено використовування права уступки вимоги та переведення боргу (ця відміна є грубим порушенням правил цивільного законодавства).

Виконання зобовязань на користь третіх осіб та виконання зобовязань третіми особами (див. ЦК) є легітимними та можуть бути застосовані замість уступки вимоги та переведення боргу.

Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди по всім істотним умовам і належним чином її оформили. Для ряду договорів їх істотні умови визначені законодавством України, зокрема це договір лізингу (ЗУ Про лізинг) договір оренди (ЗУ Про оренду державного та комунального майна, приватне майно у вільному режимі). У процесі укладення договору відрізняються дві послідовні стадії: 1) пропозиція укласти договір (оферта); 2) прийняття пропозиції (акцепт).

7. Види договорів за предметом договору. Купівля-продаж. Міна. Дарування.

За договором купівлі-продажу продавець зобовязується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами цього договору є майно (визначення товару) і ціна. Товаром може бути будь-яке майно, яке не вилучене з цивільного обігу. Ціна визначається угодою сторін з врахуванням обмежень, встановлених законодавством (індикативні ціни, середньозважені ціни). Форма договору визначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору. Напр.: покупки в магазині усна форма, великі тривалі покупки бажана письмова форма договору.

Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання, або неналежне виконання договору. Основні правила договору купівлі-продажу розповсюджуються на договори міни і дарування. За договорами міни провадиться обмін одного майна на інше, кожний з учасників міни вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. За договором дарування одна сторона передає безоплатно іншій стороні майно у власність. Умови вищезазначених договорів регламентуються ЦК.

8. Договір поставки.

За договором поставки організація-постачальник зобовязується передати у певний строк організації-покупцеві (замовникові) у власність певну продукцію, а організація-покупець зобовязується прийняти продукцію і сплатити її за встановленими цінами. За договором поставки покупець отримує однорідну продукцію протягом тривалого часу. Договір поставки носить тривалий характер (триває в часі). Радою Міністрів СРСР було затверджене положення про поставки товарів (86 рік) та положення про прийняття товарів по кількості і якості (68 рік). Ці документи діючі. Умови договору поставки також регулюються ЦК України. Покупець в праві, повідомивши постачальника відмовитись від прийняття продукції, поставка якої прострочена, якщо в договорі не передбачене інше. Продукція повинна бути поставлена в асортименті, передбаченому в договорі. Якість продукції, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, або зразкам. В разі поставки продукції більш низької якості, покупець може відмовитись від прийняття і оплати продукції. Якщо продукція вже оплачена покупцем, то внесена ним сума підлягає поверненню. Продукція повинна поставлятися комплектно відповідно до вимог стандартів, технічних вимог або прейскурантів. В разі поставки некомплектної продукції покупець може вимагати доукомплектування або заміни некомплектної продукції і до моменту її доукомплектування або заміни відмовитись від оплати, а якщо продукція вже оплачена, вимагати повернення сплачених сум. За порушення договору поставки стягуються неустойка і збитки.

9. Договір перевезення.

За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобовязується доставити довірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (отримувачу), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену ціну. За договором перевезення пасажирів перевізник зобовязується перевезти пасажирів до пункту призначення, а в разі наявності багажу також доставити багаж бо пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання багажу особі. При цьому пасажир зобовязується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу до перевезення і за перевезення багажу. Перевізник і відправник несуть майнову відповідальність відповідно за неподачу перевізних засобів та непредявлення вантажу до перевезення. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, пошкодження вантажу і багажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Перевізник також несе відповідальність за прострочення поставки вантажу. Договори перевезення вантажів є реальними договорами. Вони вважаються такими, що вступили в силу з моменту прийняття вантажу до перевезення. Договір перевезення пасажирів вважається консенсуальним і вважається укладеним з моменту видачі квітка на проїзд.

10. Оренда, майновий найом, безоплатне користування майном.

За договором майнового найму наймодавець зобовязаний надати наймачеві майно у тимчасове оплатне користування. Це двосторонній, консенсуальний, оплатний договір. Поряд з цим існує договір безоплатного користування майном (ті ж самі умови крім оплати). Предметом найму можуть бути лише індивідуально-визначені речі. Строки договору майнового найму визначаються за погодженням сторін. Наймодавець зобовязаний передати наймачеві придатне для користування майно. В період дії договору майнового найму наймодавець може відчужити здане в найом майно. В такому випадку договір найму зберігає чинність для нового власника майна.

Різновидом договорів майнового найму є:

1)      договір оренди. Оренда це строкове платне володіння і користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності. Оренда державного майна регламентується ЗУ Про оренду державного і комунального майна.

2)      Договір побутового прокату це передача в тимчасове оплатне користування предметів домашнього вжитку, спортивного інвентарю, іншого майна.

3)      Лізинг (ЗУ Про лізинг) майнове право володіння і користування чужим майном. Оперативний лізинг і оренда не відрізняються суттєво, суттєві відмінності має фінансовий лізинг (ЗУ Про оподаткування прибутку підприємств).

11. Договір підряду.

За договором підряду підрядник зобовязується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або з власних матеріалів, а замовник зобовязується прийняти і оплатити виконану роботу. Договір двосторонній, консенсуальний, оплатний. Істотними умовами договору підряду є його предмет, ціна і строк виконання робіт. Предметом договору підряду є готовий результат роботи, який має бути переданий замовникові. Ціна визначається угодою сторін. Договір підряду може бути розірваний в односторонньому порядку на підставах, передбачених законом. Додаткові умови розірвання договору підряду також можуть бути зазначені в договорі. Підставами розірвання договору замовником можуть бути неналежна якість виконання робіт, невчасний початок роботи та затримання окремих етапів роботи і перевищення кошторису. Різновидом договору підряду є договори побутового замовлення. Замовником в цьому випадку є громадянин. Особливим видом договору підряду є договір підряду на капітальне будівництво. Це двосторонній, консенсуальний і оплатний договір. За договором підряду на капітальне будівництво організація підрядчик зобовязується власними силами і засобами побудувати і здати організації замовнику передбачений договором обєкт відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації в установлені строки. А замовник зобовязується надати підрядчикові будівельний майданчик, передати йому затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені обєкти і оплатити роботу. Особливістю договорів підряду на капітальне будівництво є те, що сторонами в них виступають юридичні особи. Підрядчик для виконання робіт за договором підряду вправі наймати співвиконавців і укладати з ними договори субпідряду (регламентується ЦК).

12. Кредитні відносини і договір позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, що визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернуть позикодавцеві таку суму грошей, або рівну кількість речей того самого роду і якості. Кредитний договір, або договір про банківську позичку, є різновидами договору позики. Кредитний договір відрізняється від договору позики. Це договір консенсуальний і двосторонній, в той час як договір позики реальний і односторонній.

13. Договір доручення. Договір комісії.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобовязується виконати від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Довіритель зобовязаний виплатити повіреному винагороду лише в тому випадку, коли вона передбачена договором. Повірений зобовязаний виконати дане йому доручення відповідно до вказівок довірителя, та зробити це особисто. Якщо договір доручення припинений до того, як доручення виконане повністю, довіритель зобовязаний винагородити повіреного відповідно до виконаної роботи. Довіритель вправі скасувати доручення, а повірений відмовитися від його виконання у будь який час. Умова про відмову від цього права є недійсною. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або декілька угод від свого імені і за рахунок комітента. Майно, що надійшло до комісіонера від комітента, або набуте комісіонером за рахунок комітента є власністю комітента. Взяте на себе доручення комісіонер зобовязаний виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента. Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату або пошкодження майна комітента, яке знаходиться у нього, коли не доведе, що втрата або пошкодження сталося не з його вини. Після виконання доручення комісіонер зобовязаний подати комітенту звіт і передати йому все одержане по виконаному дорученню. Після виконання доручення комісіонер справі отримати від комітента винагороду. Комісіонер не вправі, якщо інше не передбачене договором, відмовитися від виконання прийнятого доручення, за винятком випадків, коли це викликане неможливістю його виконання або порушення комітентом договору комісії. Якщо комітент скасує дане ним комісіонерові доручення в цілому або частково, то він зобовязаний сплатити комісіонерові комісійну винагороду за послуги, надані до скасування договору комісії.




14. Договір схову.

За договором схову одна сторона (охоронець) зобовязується зберігати майно, передане їй іншою стороною, і повернути це майно в належному стані. в договорі схову між юридичними особами може бути передбачений обовязок охоронця прийняти на схов майно, яке буде передане йому іншою стороною. Як правило неоплатний, якщо інше не встановлено договором. Особа, яка здала майно на схов, вправі в будь-який час вимагати йог повернення від охоронця, а охоронець зобовязаний повернути майно на першу вимогу особи, що здала його на зберігання, незалежно від строку схову. Охоронець зобовязаний вжити всіх заходів, передбачених договором, або необхідних для збереження майна. Коли на схов здано речі, визначені родовими ознаками, то за відсутності іншої угоди ці речі переходять у власність охоронця, і він зобовязаний повернути стороні, яка здала їх на схов, рівну, або обумовлену сторонами кількість речей такого самого роду і якості.

15. Договір довічного утримання.

За договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоровя (відчужувач) передає у власність іншій стороні (набувачеві майна) будинок, або його частину, взамін чого набувач майна зобовязується надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідченим. Відчуження будинку набувачем за життя відчувача не допускається. Договір може бути розірваний за вимогою відчувача, якщо набувач майна не виконує обовязків, взятих ним на себе за договором, та на вимогу набувача майна, якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не має змоги надавати відчужувачеві обумовлене забезпечення.

16. Спільна діяльність.

Договір про спільну діяльність є формою ведення господарської підприємницької діяльності без створення юридичної особи. За договором про спільну діяльність сторони зобовязуються діяти для досягнення спільної господарської мети. Ведення спільних справ учасників договору про спільну діяльність здійснюється за їх загальної згодою. Якщо учасники договору про спільну діяльність доручили керівництво цією діяльністю одному з учасників договору, на нього покладається також і ведення спільних справ учасників договору. Особа, якій доручається ведення спільних справ учасників договору про спільну діяльність діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору. Ведення спільних справ полягає у відкритті окремого банківського рахунку, у ведені окремого балансу, на якому враховується результати спільної діяльності, та ведення окремого бухгалтерського та податкового обліку і звітності по результатам спільної діяльності. Платник податку облік по спільної діяльності веде окремо від обліку своєї власної господарської діяльності. Для досягнення спільно ї господарської мети учасники договору роблять внески грошами чи іншим майном, або трудовою участю. Внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності є їх спільною власністю. Учасник договору про спільну діяльність не має права розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору. Порядок покриття витрат, передбачених договором про спільну діяльність, та збитків, що виникли в результаті спільної діяльності, визначається договором.

17. Способи забезпечення виконання зобовязань.

Одним із видів забезпечення виконання зобовязань є неустойка. Неустойка поділяється на три види: 1) власне неустойка; 2) штраф; 3) пеня. Власне неустойка це санкція, яка виражається грошовою сумою за повне невиконання зобовязання. Штраф це санкція, яка виражається в абсолютному грошовому вимірі або у відсотках до суми договору і застосовується, як правило, при частковому невиконанні зобовязання (невиконання окремих складових зобовязання). Пеня санкція, яка визначається у відсотковому відношенні до суми простроченого зобовязання. Пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення. Законодавство не визначає розміри неустойки, тому необхідно зазначати це детально в договорі. ЗУ Про виконання зобовязань. Завдаток це грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові як частину сплати за договором і як підтвердження наміру добросовісного виконання договору. Якщо зобовязання не виконується боржником, то завдаток залишається у кредитора, якщо зобовязання не виконується кредитором (умови договору порушуються кредитором) він має повернути боржнику завдаток у подвійному розмірі. Гарантія і порука (ЦК). Гарантія це правовідносини, в яких при невистачанні коштів у основного боржника кредитор має право звернути стягнення додаткового боржника (гаранта). У відносинах гарантії субєктами виступають юридичні особи, у відносинах поруки субєктами виступають фізичні особи.

18. Позадоговірні зобовязання.

До позадоговірних зобовязань згідно ЦК відносяться: 1) зобовязання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу); 2) зобовязання, що виникають внаслідок рятування чужого майна; 3) зобовязання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; 4) зобовязання, що виникають із заподіяння шкоди. Позадоговірні зобовязання виникають без взаємної згоди сторін, між якими складаються вказані правовідносини. Деякі з них виникають за одностороннім волевиявленням, як наприклад зобовязання, що виникають внаслідок оголошення конкурсу або рятування чужого майна. Підставою виникнення позадоговірних зобовязань є не договір, а юридично значимі дії. Такі дії можуть бути як правомірними так і неправомірними. Напр.: зобовязання із публічного обіцяння винагороди виникають із правомірних дій, а з приводу нанесення шкоди з неправомірних дій.

19. Спадкове право.

Спадкування це перехід майна померлого до інших осіб. Спадкове право це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Власник, після смерті якого залишилося майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називається спадкоємцями. Спадщина складається з прав і обовязків спадкодавця. Перехід спадщини може бути універсальним, коли до спадкоємців переходять всі права і обовязки спадкодавця, або сингулярним, коли до спадкоємців переходять тільки окремі права та обовязки спадкодавця. Спадкування можливе з двох підстав: за законом і за заповітом. Спадкування за заповітом має місце у випадках, коли спадкодавець бажає сам висловити свою волю кому, коли і в якій частині має перейти його майно після його смерті. Заповіт це письмове розпорядження власника своїм майном на випадок своєї смерті. Заповіт є односторонньою угодою, за якою права і обовязки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача. Умови дійсності заповіту: 1) дієздатність заповідача; 2) письмова нотаріальна форма заповіту із зазначенням місця і часу його складення; 3) відповідність змісту заповіту вимогам закону. До нотаріального прирівнюються посвідчення голів сільських і селищних рад, на території яких відсутні нотаріуси; командирів військових кораблів, капітанів цивільного флоту, начальників експедицій, начальників військових частин, місць позбавлення волі, головних лікарів закладів охорони здоровя. Визнання заповіту недійсним може відбуватися в судовому порядку. В змісті заповіту мають бути чітко визначені спадкоємці, та чітко визначене майно, що переходить до кожного з них. Спадкування за законом має місце у випадках: 1) відсутність заповіту; 2) визнання заповіту недійсним; 3) якщо спадкоємці, що визначені в заповіті, померли до відкриття спадщини, або відмовилися від її прийняття. Всі спадкоємці за законом поділяється на дві черги. До першої черги відносяться: діти, дружина/чоловік, батьки померлого. Друга черга: брати і сестри, а також їх діти у порядку представлення, бабуся та дідусь, онуки померлого. Діти братів та сестер спадкують майно спадкодавця лише в разі, якщо їх батьки померли, до них переходить право спадщини їхніх батьків. Друга черга спадкує в разі відсутності першої черги спадкоємців. Спадкоємці за законом отримують спадщину в рівних частинах. Сингулярне спадкування (правонаступництво) має місце при заповідальній відмові (legat). Заповідальна відмова це обмовка, яку робить у заповіті заповідач, якою він зобовязує спадкоємця щось надати або зробити із спадщини на користь третіх осіб. Такі треті особи це і є сингулярні спадкоємці, бо до них переходять лише окремі права. Спадкова трансмісія. Якщо спадкоємець помирає після відкриття, але до прийняття спадщини, право на отримання цієї спадщини переходить до його спадкоємців. Момент відкриття спадщини день смерті спадкодавця. Для прийняття спадщини спадкоємець має вчинити одну з двох дій: 1) фактично вступити в управління або володіння спадковим майном, якщо спадкоємець проживав спільно із спадкодавцем; 2) подати нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини (місце смерті спадкодавця) заяву про прийняття спадщини, якщо спадкоємець проживав окремо від спадкодавця. Прийняти спадщину можна протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Цей строк встановлюється для забезпечення майнових прав на спадщину всіх потенційних спадкоємців. На підставі рішення суду за поважних причин цей строк може бути продовжено.

20. Авторське право та суміжні права.

Порядок реалізації авторських та суміжних прав регулюються ЗУ Про авторське право та суміжні права від 23.12.93. Авторське право сукупність прав, які виникають та належать автору або його правонаступникам у звязку із створенням або використанням твору літератури, науки, мистецтва. На підтвердження цих прав автору видається авторське свідоцтво документ, що закріплює авторське право. Автором може бути лише фізична особа, за результатами інтелектуальної діяльності якої створено відповідний твір. Авторським правом охороняються обнародувані та необнародувані твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, а також способу відтворення, які виражені в усній, письмовій чи іншій формі. Охороняється лише за наявності свідоцтва. Не охороняється авторським правом повідомлення про новини, поточні події, що мають ознаки звичайної прес інформації, результати народної творчості і офіційні документи, що видаються державою. З авторського права випливають майнові та немайнові права автора. До немайнових прав (особистих) належать такі права: 1) права вимагати визнання свого авторства; 2) права вимагати згадування імені автора в звязку з використанням цього твору, якщо це можливо, а також вимагати не згадування (анонімне авторство); 3) право вимагати згадувати його псевдонім та використовувати псевдонім, який зазначається в авторському свідоцтві; 4) право протидіяти спотворенню, перекрученню, зміни змісту твору, якщо це може зашкодити честі та репутації автора; 5) право на обнародування твору. Майнові права автора права, в результаті реалізації яких у автора виникає певне майно: 1) право використання (самостійного) твору в будь-якій формі та будь-яким способом; 2) право дозволяти або забороняти наступні дії: відтворення твору без згоди автора, публічне виконання, публічний показ, переклади творів, різні переробки, адаптації, аранжування, розповсюдження творів, та інші дії. Якщо автор працює за наймом, то авторське право належить йому, а виключне право використання твору належить наймачу (напр.: майстерня і працюючі в ній художники). Авторське право діє протягом всього життя автора і наступні 50 років після його смерті. Під псевдонімом або анонімне обнародування твору авторське право діє протягом 50 років з моменту обнародування. Майнові права переходять у спадщину, а особисті немайнові права ні. Авторське право може бути передано (майнові права) самим автором іншим особам. Автор чи інша особа, що має авторські майнові права, може видати сторонній особі ліцензію на використання твору. Ця ліцензія буває двох видів: 1) виключна (право на використання має одна особа); 2) невиключна ( право на використання мають декілька осіб). Передача авторського права або видача ліцензії оформлюється авторським договором. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони свого авторського права . Він розміщується на кожному примірнику твору, потім імя та рік першого обнародування.

Суміжні права це права виконавців на результати своєї творчої діяльності, права виробників фонограм, та організацій мовлення. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм та організації мовлення повинні дотримуватися прав авторів і виконавців. Суміжні права позначаються також значком на всіх примірниках відповідного твору, імені або найменуванні особи, що має суміжні права, і року першого обнародування. Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії, передачу в ефір і по проводах своїх виконань, відтворювати і розповсюджувати ці фонограми. Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо. Виконавцям також можуть належать: 1) право на згадування його імя в звязку з використанням його виконання; 2) право на охорону свого виконання від спотворення та інше (див. ЗУ). Права виробників фонограм: 1) право дозволяти або забороняти відтворення та розповсюдження примірників цих фонограм; 2) право на переробку (забороняти чи дозволяти переробку). Право виробників фонограм можуть передаватися іншим особам на підставі договору. Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм в ефір або по проводах, також публічного сповіщення у місцях с платним входом. Допускається без угоди виробників фонограм і виконавців, записаних на таких фонограмах, але з обовязковою виплатою винагороди: 1) публічне виконання фонограми; 2) сповіщення фонограми в ефір; 3) передачі фонограми по проводах. Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років після першого обнародування фонограми. Якщо не було обнародувано з моменту першої фіксації.

21. Право промислової власності.

Включає: 1) право на винахід; 2) право на корисну модель; 3) право на промисловий зразок; 4) право на знак для товарів і послуг; 5) право на раціоналізаторську пропозицію. Право на винахід право, яке виникає у автора у звязку з технічним рішенням в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, є новим, має винахідницькій рівень і бути придатним для використання. Право на корисну модель право, яке виникає у автора в звязку з новим конструктивним виконанням пристрою, який є промислово придатним. Відносини, повязані з правами на винахід і корисну модель регулюються ЗУ Про охорону прав на винаходи і корисні моделі від 15.12.93. На підтвердження права на винахід та корисну модель видається патент. Право на промисловий зразок це право, яке виникає у автора у галузі художнього конструктуювання. Обєктом цього права можуть бути форма (дизайн), малюнок, розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для естетичних для ергономічних потреб. Також підтверджується патентом. Захист права власника патенту на промисловий зразок здійснюється відповідно до ЗУ Про охорону прав на промислові зразки від 15.12.93. У випадку посягання на права власника патенту власник може звернутися до суду і вимагати захист прав, відшкодування моральних чи матеріальних збитків. Право на знак для товарів і послуг має на меті право на використання позначення, за яким товари та послуги відрізняються від інших однорідних товарів та послуг. На підтвердження цього права видається свідоцтво. Регулюється ЗУ Про охорону прав на знаки для товар та послуг від 15.12.93. Раціоналізаторська пропозиція це пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства і передбачає створення або зміну технологій, методів виробництва, складу матеріалів тощо. Регулюється Указом Президента Про тимчасове положення про правову охорону обєктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, діє частково, від 18.09.92. На підтвердження цього права видається свідоцтво.

Киев, 2000 год








Politica de confidentialitate

DISTRIBUIE DOCUMENTUL

Comentarii


Vizualizari: 2250
Importanta: rank

Comenteaza documentul:

Te rugam sa te autentifici sau sa iti faci cont pentru a putea comenta

Creaza cont nou

Termeni si conditii de utilizare | Contact
© SCRIGROUP 2019 . All rights reserved

Distribuie URL

Adauga cod HTML in site