Scrigroup - Documente si articole

Username / Parola inexistente      

Home Documente Upload Resurse Alte limbi doc  

CATEGORII DOCUMENTE




BulgaraCeha slovacaCroataEnglezaEstonaFinlandezaFranceza
GermanaItalianaLetonaLituanianaMaghiaraOlandezaPoloneza
SarbaSlovenaSpaniolaSuedezaTurcaUcraineana

БудівництвоЕлектроннийМедицинаОсвітаФінансигеографіяекономіказаконодавство
косметикамаркетингматематикаполітикаправопсихологіярізнийсоціологія
технікауправлінняфізичнийхарчуванняінформаціюісторія

ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

право

+ Font mai mare | - Font mai mic






DOCUMENTE SIMILARE

Trimite pe Messenger

ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1. Кримінальний закон.


Кримінальне право  це галузь права, яка являє собою систему встановлених вищим органом державної законодавчої влади норм, що регулюють суспільні відносини, повязані зі злочином і покаранням.

Єдиним джерелом кримінального права є кримінальний закон  акт законодавчої влади, який встановлює підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Кримінальний закон регулює всю сферу суспільних відносин, повязаних зі злочином і покаранням (діє класичне правило: без вказівки закону немає ні злочину, ні покарання).

Кримінальне право України знаходить своє відображення в законодавстві України про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативну систему - Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. КК складається із кримінальних законів, що діють в рамках Кодексу як єдина нормативна система з моменту набрання ним чинності. Кожний із кримінальних законів містить певне положення кримінального права, викладене у вигляді норми. Кримінальний закон є свого роду продукт законодавчої діяльності, в якому за допомогою законодавчого веління відображені об'єктивні закономірності розвитку кримінального права.

Поняттям кримінальний закон позначається як окремий законодавчий акт, яким встановлюється кримінальна відповідальність за конкретний злочин, так і стаття Кримінального кодексу, а також Кримінальний кодекс у цілому.

Все чинне кримінальне законодавство України зосереджене в Кримінальному кодексі України (КК). Нині чинний КК був прийнятий 5 квітня 2001 року (вступив у силу 1 вересня 2001 року).

В нормах Кримінального кодексу сформульовані завдання, підстави та принципи кримінальної відповідальності, встановлено, які суспільне небезпечні діяння визнаються злочинами, які покарання можуть підлягати застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Згідно зі ст. 1 КК Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, тобто КК забороняє під загрозою покарання вчиняти ті суспільне небезпечні діяння, які визнані злочинними. Отже, основна функція закону про кримінальну відповідальність - охоронна. Разом з тим у деяких нормах він приписує відповідним органам і службовим особам, за наявності законних підстав, звільняти від кримінальної відповідальності і покарання осіб, що вчинили злочин. У цій своїй частині норми закону, як і в низці інших, виконують регулятивну функцію.

У Загальній частині зосереджені норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, а також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів.

Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільне небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили.

Загальна і Особлива частини КК повязані між собою і утворюють нерозривну системну єдність.

Загальна частина чинного КК складається із 15 розділів: Загальні положення, Закон про кримінальну відповідальність, Злочин, його види та стадії, Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (субєкт злочину), Вина та її форми, Співучасть у злочині, Повторність, сукупність та рецидив злочинів, Обставини, що виключають злочинність діяння, Звільнення від кримінальної відповідальності, Покарання та його види, Призначення покарання, Звільнення від покарання та його відбування, Судимість, Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих по групах споріднених суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини.

Загальна і Особлива частини поділяються на глави і статті. Статті Загальної частини становлять єдине ціле і не діляться на структурні елементи, а статті Особливої частини поділяються на диспозицію і санкцію.

Диспозиція  це частина статті, в якій називається конкретний злочин або вказуються його ознаки, а санкція  це частина статті, в якій визначаються вид і міра покарання, що підлягають застосуванню за злочин, опис якого міститься в диспозиції.

Кримінальний закон діє у просторі, в часі та щодо кола осіб.

Дія закону в просторі ґрунтується на підставі таких принципів:

а) територіального;

б) громадянства;

в) космополітичного (універсального);

г) реального.

Перші два принципи вважаються основними.

Територіальний принцип. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.

За загальним правилом, закріпленим злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в звязку з його вчиненням.

Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.

Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином

в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство - України та іншої держави. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадянами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин.

Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобовязань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні.

Реальний принцип. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

Кримінальне законодавство України уперше ввело у систему норм Загальної частини інститут видачі осіб, що вчинили злочин (екстрадицію), хоча міжнародному праву він відомий давно.

Під видачею осіб, які вчинили злочин (екстрадицією), розуміють передачу таких осіб однією державою (що запитується), на території якої вони знаходяться, іншій державі (що запитує), на території якої був вчинений злочин або громадянами якої вони є.

Інститут видачі осіб, які вчинили злочини, має і певні винятки.

Так, згідно з ч. 1 ст. 10 КК громадяни України та особи без громадянства, що постійно в ній проживають, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземні громадяни та особи без громадянства, яким Україною було надано притулок (ст. 26 Конституції України).

Стаття 10 КК передбачає два види видачі осіб, що вчинили злочини: видача для виконання покарання і видача для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або помякшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Закон про кримінальну відповідальність, який частково помякшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка помякшує відповідальність.

2. Поняття і ознаки злочину.

Злочин  це передбачене кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене субєктом злочину. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Злочин (кримінальне правопорушення) має такі ознаки:

1. Суспільна небезпечність  це властивість злочинного діяння завдавати істотної шкоди (або піддавати небезпеці заподіяння такої шкоди) суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. Саме за цією ознакою злочини відрізняються від проступків. Характер і сутність суспільної небезпеки зумовлюється цінністю блага, на яке посягає злочин, характером діяння, способом, місцем, часом, обстановкою вчинення злочину, тяжкістю наслідків, формою вини, мотивом, метою.

2. Кримінальна протиправність  це передбаченість (заборонність) діяння, яке є суспільно небезпечним, конкретною статтею Особливої частини КК (непередбачені КК діяння за жодних обставин не можуть бути визнані злочином).

3. Винність означає, що в діях особи є наявним умисел чи необережність (невинне заподіяння шкоди виключає можливість визнання діяння злочинним).

4. Караність означає, що за кожне діяння, яке є злочином, кримінальним законом передбачені конкретний вид і міра покарання.

Наявність усіх названих ознак дозволяє в кожному конкретному випадку віднести те чи інше діяння до числа злочинних. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає можливість розглядати вчинене діяння як злочин.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш мяке покарання.

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше пяти років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

3. Кримінальна відповідальність та її підстави.

Визначаючи кримінальну відповідальність, необхідно виходити з того, що вона є одним із видів юридичної відповідальності. І хоча остання у правознавстві розуміється по-різному, проте у вузькому, спеціально правовому значенні вона тлумачиться як відповідальність ретроспективна, тобто як відповідна реакція держави на вчинене в минулому правопорушення. З цього погляду юридичну відповідальність можна визначити як вид і міру зазнавання особою, що вчинила правопорушення, певних обмежень прав і свобод людини, передбачених законом.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину

Кримінальна відповідальність виникає з моменту скоєння злочину, а реалізується  з моменту вступу обвинувального вироку в силу.

Законом передбачаються підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності:

1) у звязку з дійовим каяттям. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду

2) у звязку з примиренням винного з потерпілим. Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

3) у звязку із зміною обстановки особа, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною;

1)      у звязку з передачею особи на поруки

2)      давність притягнення до кримінальної відповідальності.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки  у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки  у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) пять років  у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років  у разі вчинення тяжкого злочину;

5) пятнадцять років  у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

При призначенні покарання обставинами, які його помякшують, визнаються:

1) зявлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;



4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у звязку з виконанням потерпілим службового або громадського обовязку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загально небезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного спяніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш мяким, а також помякшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або помякшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Видами повного або часткового звільнення винних осіб від кримінальної відповідальності або покарання також є:

1) амністія (оголошується законом, в якому вказуються категорії осіб, котрі підлягають амністії; поширюється на осіб, які вже відбувають покарання та на осіб, які вчинили злочини, але ще не засуджені судом; не поширюється на категорії злочинців, вказані в ЗУ Про застосування амністії в Україні);

2) помилування (має індивідуальний характер; поширюється на вже засуджених осіб; здійснюється Президентом України).

Під підставою кримінальної відповідальності розуміють передбачені кримінальним законом обставини, за наявності яких особа підлягає кримінальній відповідальності. Єдиною підставою кримінальної відповідальності згідно кримінального закону України є наявність у вчиненому суспільно небезпечному діянні складу злочину.

4. Склад злочину.

Склад злочину  це сукупність передбачених кримінальним законом обєктивних і субєктивних ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин.

У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є:

обєкт злочину, обєктивна сторона злочину (їх сукупність називають обєктивними ознаками складу), субєкт і субєктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу).

Кожний з елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обовязкові і факультативні. Обовязкові - це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обовязковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші.

1. Обєкт злочину  це суспільні відносини (блага), що охороняються кримінальним законом і на які посягає злочин, завдаючи їм істотної шкоди чи піддаючи їх небезпеці заподіяння такої шкоди.

2. Обєктивна сторона  це зовнішня сторона злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним звязок між ними, а також способом, засобами, місцем, часом і обстановкою вчинення злочину.

Дія  це передбачена кримінальним законом активна, суспільно небезпечна, протиправна поведінка субєкта (наприклад, крадіжка), а бездіяльність  це пасивна поведінка, що виявилась у невиконанні особою тих дій, які вона могла і повинна була в даній ситуації вчинити (наприклад, ненадання лікарем допомоги хворому). Діяння є обовязковою ознакою обєктивної сторони.

3. Субєкт злочину  це особа фізична (індивід), осудна, яка досягла віку кримінальної відповідальності (16 років, а у випадках, прямо вказаних у ст.22 КК  14 років). Фізичні особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян; розрізняють також приватну особу, службову особу, спеціальний субєкт.

Осудність  це здатність особи усвідомлювати значення своїх дій (інтелектуальна ознака) або керувати ними (вольова ознака).

Особа, яка вчинила злочин у стані спяніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

У КК поняття неосудності трактується за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У Кримінальному Кодексі зазначені чотири види психічних захворювань:

а) хронічна психічна хвороба;

б) тимчасовий розлад психічної діяльності;

в) недоумство;

г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічна психічна хвороба - досить поширений вид захворювання психіки. До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін.

Усі ці хвороби є прогресуючими, важковиліковними чи взагалі невиліковними. Хоча і при цих захворюваннях можливі так звані світлі проміжки.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає (часто як наслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово минає. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та ін.

Недоумство (олігофренія) - найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Воно є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найлегша форма). Таким чином, ці захворювання різняться між собою різною тяжкістю вираження хвороби.

Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі хворобливі розлади психіки, що їх не охоплюють раніше названі три види психічних захворювань. До них належать важкі форми психостенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівнені до них.

Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільно небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань. Інші можливі психічні стани, які негативно впливають на поведінку особи, наприклад фізіологічний афект, не виключають осудності.

Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного.

У КК юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками:

1) інтелектуальною - особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність);

2) вольовою - особа не могла керувати ними.

Під своїми діями (бездіяльністю) мають на увазі не будь-яку поведінку психічно хворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певною статтею КК.

Інтелектуальна ознака критерію неосудності знаходить свій вияв, по-перше, в тому, що особа не здатна усвідомлювати фактичну сторону, тобто не розуміє справжнього змісту своєї поведінки (не розуміє, що скоює вбивство, підпалює будинок і т. ін.), а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність.

По-друге, інтелектуальна ознака знаходить свій вияв ще і в тому, що особа не здатна усвідомлювати того, що її дія має суспільно небезпечний характер.

Неосудність виключає кримінальну відповідальність (до таких осіб за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, що полягають у поміщенні їх до психіатричної лікарні зі звичайним, посиленим чи суворим наглядом). Не підлягає покаранню також особа, яка скоїла злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу (така особа підлягає кримінальній відповідальності лише після одужання).

4. Субєктивна сторона  це внутрішня психічна сторона злочину, яка характеризується конкретною формою вини, мотивом і метою. Обовязковою ознакою субєктивної сторони є вина.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

У теорії права розрізняють і змішану вину, коли особа відносно суспільно небезпечного діяння мала умисел, а відносно суспільно небезпечних наслідків  необережність.

Невинне заподіяння шкоди, коли особа не передбачала суспільно небезпечних наслідків і не могла чи не повинна була їх передбачити (випадок або казус), виключає кримінальну відповідальність.

Мотив  це внутрішні психічні процеси, що впливають на свідомість особи, зумовлюють характер її дій, формують спрямованість волі (мотив вказує на те, чим керується особа, скоюючи злочин).

Мета  це уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, скоюючи злочин. Для деяких злочинів мотив і мета є обовязковим елементом складу злочину (наприклад, змова з метою захоплення влади, вбивство з корисливих мотивів).

Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину (як і хоча б однієї з ознак, вказаних у статті Особливої частини КК, що стосуються того чи іншого елемента) виключає наявність складу злочину і, відповідно, кримінальну відповідальність.

Склади можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом описування ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання.

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:

1) простий (іноді його називають основний) склад злочину - він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин.

2) склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію.

3) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності.

4) склад злочину з помякшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину.

За характером структури складів, тобто за способом описування їх ознак безпосередньо в законі, усі вони можуть бути поділені на прості і складні.

До простих складів відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільне небезпечного діяння, що посягає на один обєкт.

Складним є склад, законодавча конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами.

5. Обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння.

У деяких випадках особою можуть бути здійснені вчинки, які зовні нагадують злочин, оскільки ними обєктивно завдається шкода суспільним відносинам, що охороняються законом. Але за своєю суттю вони не є суспільно небезпечними і кримінально-протиправними (не містять у собі складу злочину і не тягнуть кримінальної відповідальності). До них належать: необхідна оборона, уявна оборона, затримання злочинця, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння повязане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.




Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Дії, вчинені у стані необхідної оборони, вважаються правомірними і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності за наявності таких умов:

1) посягання є суспільно небезпечним, тобто містить у собі ознаки злочину, або ж є обєктивно суспільно небезпечним (дії душевнохворих чи осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності);

2) посягання є наявним (воно вже почало здійснюватися, але ще не закінчилося; ще не почалося, але в даній конкретній ситуації існує реальна загроза його здійснення; посягання вже закінчилося, але за обставинами справи для особи, яка захищається, не був зрозумілим момент його закінчення);

3) посягання є реальним (воно відбувається в обєктивній реальності, а не в уяві особи, яка захищається).

Захисні дії визнаються правомірними, якщо:

1) шкода завдається особі, що посягає, а не третім особам;

2) посягання перешкоджається з метою захисту державних, громадських інтересів або прав та інтересів особи, яка захищається, чи інших громадян, які зазнали посягання;

3) захист не перевищує меж необхідності.

Відповідає вимогам необхідної оборони і не є злочином застосування зброї чи якихось інших засобів та предметів, незалежно від наслідків, якщо воно вчинене для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, попередження протиправного насильницького проникнення в житло чи інше приміщення, а також якщо особа, яка захищається, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характеру посягання.

Під перевищенням меж необхідної оборони розуміють заподіяння особі, яка посягає, шкоди, що явно не відповідає небезпеці посягання чи обстановці захисту. Заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони тягне відповідальність лише у випадках, передбачених законом.

Крайня необхідність визнають дії що заподіяли шкоду правоохоронюваним інтересам, але, які були спрямовані для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Затримання злочинця являє собою дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Затримання злочинця є правомірним і не тягне кримінальної відповідальності за таких умов:

1) воно здійснене безпосередньо після (під час) вчинення злочину з метою затримання злочинця й доставлення його до відповідних органів влади;

2) дані дії були необхідні для затримання і при цьому відповідали небезпеці посягання та обстановці затримання.

Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Уявною обороною визнаються дії, повязані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Фізичним або психічним примусом визнають дії або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинену під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Виконання наказу або розпорядження не є злочином дії або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо вони були вчинені з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не повязані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Діяння, повязане з ризиком не є злочином дії або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо вони були вчинені в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації - не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і повязаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

6. Стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину  це етапи розвитку навмисного злочину, які відрізняються між собою характером дій і обсягом виконання описаного в нормах Особливої частини КК складу злочину. Виділяють три стадії вчинення злочину: готування до злочину, замах на злочин, закінчений злочин.

Готування до злочину і замах на злочин мають місце при незакінченому злочині, коли особі не вдається виконати всіх дій для досягнення поставленої злочинної мети з причин, не залежних від її волі. Незакінчені злочини тягнуть кримінальну відповідальність.

Готування до злочину  це підшукування або пристосування засобів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення злочину (особа ще не виконує діяння, що утворює склад злочину, але виконує інші дії, якими умисно створює умови для його вчинення). Прикладом може бути придбання відмичок, виготовлення фальшивого документа, пошук співучасників, вивчення місця скоєння злочину тощо.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Закінчений злочин має місце тоді, коли в діях особи містяться всі ознаки складу злочину, описаного у відповідній статті Особливої частини КК. Розрізняють: злочини з формальним складом, які вважаються завершеними вже з моменту вчинення злочинного діяння  настання суспільно небезпечних наслідків при цьому не є обовязковим (наприклад, хуліганство чи образа); злочини з матеріальним складом, які визнаються завершеними не після вчинення суспільно небезпечного діяння, а лише після настання внаслідок даного діяння суспільно небезпечних наслідків; та злочини з усіченим складом в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Мотиви відмови (наприклад, побоювання відповідальності чи співчуття до потерпілого) не мають значення. Важливо, щоб відмова була добровільною (зі своєї волі, а не внаслідок примусу), остаточною (вчинення злочину не відкладене до певного моменту) і особа повинна усвідомлювати наявність реальної можливості доведення злочину до кінця в даній конкретній ситуації. Добровільна відмова має місце лише за наявності всіх вказаних ознак і можлива лише на стадіях готування до злочину й замаху на злочин.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не несе кримінальної відповідальності. Якщо ж фактично вчинене нею до добровільної відмови діяння містить склад іншого злочину, то особа підлягає за це діяння кримінальній відповідальності (наприклад, за незаконне зберігання вогнепальної зброї при відмові від умисного вбивства з допомогою цієї зброї).

6.   Співучасть у злочині.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох субєктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Кожна з осіб, яка скоює злочин у співучасті, повинна мати ознаки субєкта злочину (бути особою фізичною, осудною, досягти віку кримінальної відповідальності).

Злочин для всіх співучасників є одним і неподільним, оскільки всі особи при співучасті діють спільно і дії кожного з співучасників перебувають у необхідному причинному звязку зі злочином, який скоює виконавець.

При співучасті всі співучасники діють умисно, тобто кожен з них усвідомлює, що скоює злочин спільно з іншими співучасниками, і передбачає, що в результаті його діяльності виконавцем буде вчинено злочин, і бажає цього або свідомо допускає вчинення злочину. Не може бути необережної співучасті, або співучасті в необережному злочині.

Якщо один із співучасників скоює дії, які не охоплюються умислом інших співучасників, то співучасть відсутня (має місце ексцес виконавця, який може бути кількісним і якісним). Відповідальність при цьому несе сам виконавець за вчинені ним дії.

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке обєднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, обєднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним обєднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Залежно від ролі, яку виконують співучасники, співучасть може бути:

1) простою (співвиконавство, коли кожен із співучасників безпосередньо виконує своїми діями більшою або меншою мірою обєктивну сторону складу злочину);

2) складною, коли між співучасниками має місце розподіл ролей (виконавці, організатори, підмовники, пособники).

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими субєктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Кримінальним Кодексом.

Від співучасті у злочині слід відрізняти причетність до злочину у формі переховування і недонесення. Заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом не є співучастю в злочині, оскільки воно не перебуває у причинному звязку зі злочином, не зумовлює і не породжує його, завжди має місце вже після того, як злочин вчинено. Недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин також не є співучастю.



7.   Кримінальне покарання.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Види покарань поділяються на:

1) основні покарання - громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі;

2) додаткові - покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

3) змішані - штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Вони можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кримінального Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

8.   Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру .

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у звязку із закінченням строків давності.

Загальним для цих видів є те, що неповнолітній, який вчинив злочин, за підставами, передбаченими в законі, звільняється від перетерпівання засудження, від певних обмежень, встановлених кримінальним законом за цей злочин.

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Цей вид є найбільш важливою особливістю кримінальної відповідальності неповнолітніх. КК передбачає, що неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання.

Під цими заходами розуміють передбачені кримінальним законом особливі заходи впливу, що не є кримінальним покаранням. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування особистості неповнолітніх, виключення антисоціальних властивостей і навичок, попередження вчинення ними правопорушень.

Обовязковими ознаками цих заходів є:

1) передбаченість їх кримінальним законом;

2) застосування їх тільки судом;

3) застосування їх тільки до неповнолітніх, що вчинили злочин;

4) відсутність в них ознак кримінального покарання.

Підставою звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру є можливість виправлення неповнолітнього без призначення покарання.

Можливість такого виправлення повинна випливати з оцінки поведінки неповнолітнього до і після вчинення злочину, його ставлення до навчання, роботи та інших обставин, що свідчать про невелику небезпечність особи неповнолітнього. Відповідно КК примусові заходи виховного характеру можуть бути призначені особі, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

Необхідними умовами застосування таких заходів є:

а) вчинення злочину вперше;

б) злочин належить до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК).

КК містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру:

а) застереження;

б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

г) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

ґ) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Умови перебування в цих установах і порядок їх залишення визначаються законом.

Застереження полягає в осудженні (осуді) суспільно небезпечної поведінки неповнолітнього, у вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосування більш суворих заходів відповідальності.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього може, наприклад, полягати у забороні відвідувати у вечірній час парки, кафе, у вимозі сумлінно відвідувати навчальні заклади тощо. Тривалість цих обмежень визначає суд.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання за своєю суттю припускає встановлення контролю і посилення виховного впливу з боку тих осіб, що були зобов'язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього.

Саме тому цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли батьки або колектив мають реальну можливість здійснити такий вплив, створити нормальну обстановку для неповнолітнього.

Більш суворим видом примусових заходів виховного характеру є покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяний майновий збиток. Закон, проте, обмежує можливість його застосування як віком неповнолітнього, так і його матеріальним становищем: цей захід може бути застосований тільки до неповнолітніх, які досягли пятнадцятирічного віку і мають майно, кошти або прибуток.

Найбільш суворим з аналізованих заходів є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків.

Такими установами відповідно є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, в які направляються особи від одинадцяти до чотирнадцяти років, і фахові училища соціальної реабілітації для осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

КК встановлює, що у разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються судом і він притягується до кримінальної відповідальності.

Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у звязку із закінченням строків давності.

КК передбачає особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності в звязку із закінченням строків давності притягнення до такої відповідальності. Відповідно до КК для застосування цієї норми суду необхідно, насамперед, враховувати загальні підстави застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності передбачені в ст. 49 КК (закінчення передбачених законом строків після вчинення злочинів і до дня набрання вироком законної сили, невчинення під час цих строків нового злочину, відсутність ухилення від слідства або суду).

При наявності загальних підстав і умов застосування такого звільнення суд повинен врахувати його особливості щодо неповнолітніх. Такими особливостями відповідно до ст. 106 є:

- по-перше, можливість її застосування до осіб, які не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення;

- по-друге, встановлення в ній знижених строків давності. Частина 2 ст. 106 передбачає такі строки давності;

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) пять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відповідно до ч.1 ст.98 це такі основні види покарання:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

Слід, перш за все, зазначити, що в самому змісті, умовах застосування цих видів покарань мають місце певні особливості, порівняно з аналогічними покараннями при їх застосовуванні до повнолітнього.

Ці особливості в цілому відбивають тенденцію помякшення покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Частина 2 цієї статті обмежує розмір штрафу: він може бути призначений у межах до пятисот встановлених законом неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з обовязковим урахуванням судом майнового стану неповнолітніх.

Значно помякшені щодо неповнолітніх і такі види покарань, як громадські та виправні роботи.

Відповідно до ст. 100 ці види покарання можуть бути призначені тільки неповнолітнім від 16 до 18 років.

Крім того, значно меншими є строки цих покарань: громадські роботи можуть бути призначені на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і тривалість їх не може перевищувати двох годин на день;

строк виправних робіт встановлений від двох місяців до одного року, при цьому відрахування в прибуток держави призначаються судом у розмірі від пяти до десяти відсотків.

На підставі ст. 101 арешт полягає у триманні неповнолітнього в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах і може бути призначений тільки неповнолітнім, які досягай на момент постановлення вироку шістнадцяти років і на строк від пятнадцяти до сорока пяти діб.

Позбавлення волі відповідно до ч.2 ст.102 взагалі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Крім того, КК визначає більш низькі (ніж повнолітнім) межі максимальних строків позбавлення волі.

Частина 1 ст. 102 передбачає, що покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадках, передбачених в п.5 ч. 3 ст. 102

не більше пятнадцяти років.

Залежно від тяжкості злочину, за який засуджено неповнолітнього, позбавлення волі може бути призначене (ч. 3 ст. 102):

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.

Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його в спеціальних виховних установах, максимально пристосованих для цих осіб.

Певні особливості є й у призначенні покарання неповнолітнім.

Вони викликані, насамперед, тим, що суд при призначенні покарання неповнолітньому повинен враховувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Особливе значення має урахування вікових особливостей неповнолітнього, що вимагає встановлення не лише того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, але і зясування всіх індивідуальних психофізичних властивостей неповнолітніх певного віку.

Практика йде по шляху виключення кримінальної відповідальності і покарання відносно тих неповнолітніх, які хоча і досягай віку, з якого встановлена відповідальність, проте відстають (не в звязку з психічним захворюванням) у розумовому розвитку від рівня, типового для цього віку, який визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого.

Тому можна сказати, що загальні засади призначення покарання відносно неповнолітніх застосовуються з урахуванням специфіки їх вікового психофізичного розвитку.

Можливість відносно легко (порівняно з дорослими) змінювати спрямованість формування особи підлітка пояснює і загальний напрямок у призначенні їм покарання - його помякшення. Саме це, як вже вказувалося, підкреслене в п. 3 ст. 66, яка визнає вчинення Злочину неповнолітнім як обставину, що пом'якшує покарання.

Практика однозначно йде по шляху найбільш частого застосування до неповнолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад, призначення більш мякого покарання, ніж передбачено законом.








Politica de confidentialitate

DISTRIBUIE DOCUMENTUL

Comentarii


Vizualizari: 1956
Importanta: rank

Comenteaza documentul:

Te rugam sa te autentifici sau sa iti faci cont pentru a putea comenta

Creaza cont nou

Termeni si conditii de utilizare | Contact
© SCRIGROUP 2019 . All rights reserved

Distribuie URL

Adauga cod HTML in site