Scrigroup - Documente si articole

Username / Parola inexistente      

Home Documente Upload Resurse Alte limbi doc  

CATEGORII DOCUMENTE




BulgaraCeha slovacaCroataEnglezaEstonaFinlandezaFranceza
GermanaItalianaLetonaLituanianaMaghiaraOlandezaPoloneza
SarbaSlovenaSpaniolaSuedezaTurcaUcraineana

БудівництвоЕлектроннийМедицинаОсвітаФінансигеографіяекономіказаконодавство
косметикамаркетингматематикаполітикаправопсихологіярізнийсоціологія
технікауправлінняфізичнийхарчуванняінформаціюісторія

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ЯК ОСНОВА НАВЧАННЯ РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ УЧНІВ

Освіта

+ Font mai mare | - Font mai mic






DOCUMENTE SIMILARE

Trimite pe Messenger

Індивідуалізація як основа навчання розумово відсталих учнів


Вимога враховувати індивідуальні особливості дитини в процесі навчання дуже давня традиція. Необхідність цього очевидна, адже учні за різними показниками значною мірою відрізняються друг від друга. Ця вимога знаходить висвітлення в педагогічній теорії під назвою принципу індивідуального підходу. Індивідуальний підхід забезпечує:

- усунення труднощів у навчанні окремих школярів.

- можливість розвитку всіх сил і здібностей учнів. [1,5].

Необхідною передумовою успішної реалізації індивідуального підходу в навчанні в першу чергу є особистість вчителя. Емпатія, рефлексія, педагогічний такт вчителя, його професійні навички є дуже важливим фактором у реалізації індивідуального підходу. Учень, особливо слабкий, повинен бути впевнений в тому, що вчитель зацікавлений у його успіхах, бачить будь-яке, навіть найменше, просування, радіє разом з ним. Звичайно, така позиція не знижує вимогливості до учня. Ці загальні положення особливо важливі при індивідуалізації навчання.

Наступна важлива передумова здійснення індивідуального підходу -спрямованість навчання на формування особистості учня, що привертає дієву увагу до кожного учня, його творчої індивідуальності на кожному уроці. [1]

Реалізація індивідуального підходу в навчанні школярів не одноразовий захід', це динамічний процес, що протікає разом з розвитком і зміною дитини, рівня її знань, сформованості умінь і навичок, розвитком і зміною інтересів і схильностей, а відповідно до них змінюються цілі, зміст, прийоми підходу до дитини. Тому важливо бачити перспективи розвитку учнів і перспективи роботи з ними.

Індивідуальний підхід містить у собі наступні елементи, що тісно пов'язані між собою і є циклом, що періодично повторюється на новому рівні:

-   систематичне вивчення кожного учня;

-   постановка найближчих педагогічних задач у роботі з кожним учнем;

-   вибір і застосування найбільш ефективних засобів індивідуального підходу до учня;

-   фіксація й аналіз отриманих результатів;

-   постановка нових педагогічних задач.

Важливо відзначити, що в індивідуальному підході дійсно бере участь кожна дитина, тому що це неодмінна умова і передумова формування гармонійної І всебічно розвитої особистості, формування самої особистості як неповторної індивідуальності.



При використанні поняття індивідуалізація навчання' необхідно брати до уваги, що при його практичному дослідженні мова йде не про абсолютну, а про відносну індивідуалізацію. У реальній шкільній практиці індивідуалізація завжди відносна по наступних причинах:

- зазвичай враховуються індивідуальні особливості не кожного учня, а групи учнів, що володіють приблизно подібними особливостями;

-          враховуються лише відомі особливості або їхні комплекси і саме ті, котрі важливі з погляду навчання.

-          іноді відбувається врахування деяких властивостей або станів лише в тому випадку, якщо саме це важливо для даного учня (наприклад, талановитість у будь-якій області, розлад здоров'я);

- індивідуалізація реалізується не у всьому обсязі навчальної діяльності, а епізодично або у будь-якому виді навчальної роботи й інтегрована з не індивідуалізованою роботою [2].

Для організації індивідуалізації навчальної роботи використовувалися багато варіантів. Один з варіантів - диференціація навчання, тобто угруповання учнів на основі їх окремих особливостей або комплексів цих особливостей для навчання за дещо різними навчальними планами і (або) програмами. Так створюються відносно гомогенні класи (групи, школи).

Л.В. Занков і його співробітники вважали неправильним збирати дітей у гомогенні класи і стверджували, спираючись на результати вивчення індивідуальних варіантів розвитку дитини, що можливості розвитку вкрай індивідуальні і що для повного розвитку дитини необхідне навчання в такому класі, який складався б з різних індивідуальностей [4].

У контексті індивідуалізації навчання поняття диференціація' виходить з особливостей індивіда, його особистісних якостей. Це окремий випадок диференціації, так звана 'внутрішня диференціація'. Необхідність у ній тим більша, чим більш гетерогенний клас служить об'єктом такої диференціації.

Завдання дається групі, а не окремому учневі. У малій групі учень знаходиться в більш сприятливих умовах, ніж при фронтальній роботі всього класу, у відношенні можливостей діяти у відповідності зі своєю індивідуальністю. У бесіді в середині малої групи він може висловити свою думку, активніше брати участь у рішенні навчальних задач у відповідності зі своїми інтересами і здібностями. Однак саме у груповій роботі приховується певна небезпека для активності учнів: більш сильні і старанні з них починають пригнічувати вніціативу більш пасивних, слабких і ледачих учнів і самі виконують за них завдання [3].




Найбільш широкі можливості для індивідуалізації навчання, для внутрішньої диференціації, представляє диференційована самостійна робота, що проходить на самоті й в індивідуальному темпі. Індивідуалізація тут здійснюється головним чином таким способом, що учням даються не однакові завдання, а завдання, що варіюють в залежності від індивідуальних особливостей учнів, а також шляхом угруповання учнів в середині класу по різних ознаках. [6]

Педагогіка диференційованого підходу має на увазі не пристосування цілей і змісту навчання і виховання до окремих школярів, тому що мета і зміст виховання і навчання визначаються вимогою суспільства, державною програмою - вони є загальними для всіх, а пристосування методів і форм роботи до цих індивідуальних особливостей для того, щоб розвивати особистість. Отже, диференційований підхід до школярів - це найважливіший принцип виховання і навчання. Його реалізація припускає часту, тимчасову зміну найближчих задач і окремих сторін змісту навчально-виховної роботи, постійне варіювання її методів і організаційних форм з урахуванням індивідуального в особистості кожного учня. Диференційований підхід у навчальному процесі означає діючу увагу до кожного учня, його творчої індивідуальності в умовах класно-урочної системи навчання по обов'язкових навчальних програмах.

Література

1.    Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шляхи реалізації //Рідна
школа. -1999. - №12. - С. 13-17.

2.    Бондар В. Основні напрямки та перспективи розвитку дефектологічної
науки в Україні //Дефектологія. - 1999. - №3. - С.2-7.

3.    Бударньш А.А. Индивидуальный подход в обучении // Советская педагогика. - 1965. - №7. - С. 25-34.

4.    Бутузов И.Т. Дифференцированное обучение - важное дидактическое
средство зффективного обучения школьников. М.: Просвещение,
1968.-265с.

5.    Возрастные возможности усвоения знаний/ Под ред. Д.Б. Эльконина,
В.В. Давидова. М.: Просвещение, 1966. - 344с.

6.    Екжанова ЕА., Стребелева ЕЛ. Системный подход к разработке программы коррекционно-развивающего обучения детей с нарушением интеллекта//Дефектология.- 1999. - № 6. - С.25-35.









Politica de confidentialitate

DISTRIBUIE DOCUMENTUL

Comentarii


Vizualizari: 1627
Importanta: rank

Comenteaza documentul:

Te rugam sa te autentifici sau sa iti faci cont pentru a putea comenta

Creaza cont nou

Termeni si conditii de utilizare | Contact
© SCRIGROUP 2019 . All rights reserved

Distribuie URL

Adauga cod HTML in site