Scrigroup - Documente si articole

Username / Parola inexistente      

Home Documente Upload Resurse Alte limbi doc  

 
CATEGORII DOCUMENTE






BulgaraCeha slovacaCroataEnglezaEstonaFinlandezaFranceza
GermanaItalianaLetonaLituanianaMaghiaraOlandezaPoloneza
SarbaSlovenaSpaniolaSuedezaTurcaUcraineana

БудівництвоЕлектроннийМедицинаОсвітаФінансигеографіяекономіказаконодавство
косметикамаркетингматематикаполітикаправопсихологіярізнийсоціологія
технікауправлінняфізичнийхарчуванняінформаціюісторія

Політика як соціальне явище. Політична влада

політика

+ Font mai mare | - Font mai mic


DOCUMENTE SIMILARE

Trimite pe Messenger
Політика як соціальне явище. Політична влада

TERMENI importanti pentru acest document

Політика як соціальне явище. Політична влада

План

1.     Визначення політики. Політика як соціальне явище. Структура, мета, завдання, засоби та функції політики.

2.     Політика і право, співіснування та взаємовплив. Правова політика, визначення, мета, зміст та ефективність.

3.     Влада як соціальне явище і як системоутворюючий чинник. Види влади. Багатогранність такого явища як політична влада. Концепції влади.

4.     Ознаки, структура, суть, зміст, форма та функції політичної влади.

5.     Основні принципи реалізації політичної влади. Система розподілу влад у суспільстві. Аксіоми влади.

6.     Легітимність та легальність влади. Типологія легітимності влади.

1. Визначення політики. Політика як суспільне відношення. Структура, мета, завдання, засоби та функції політики.

Термін політика походить від давньогрецького слова поліс (місто-держава) та його похідних: politike (мистецтво управляти державою), politeteia (конституція), polites (громадяни), politica (державний діяч). Єдиного визначення поняття політика немає. Ще Платон під політикою розумів мистецтво, здатність жити в умовах поліса, що ставить людину у певні поведінкові рамки. М.Вебер вважав, що політика це прагнення до влади, її завоювання, утримання в різних великих суспільних колективах. Він розрізняв політику у широкому та вузькому розуміннях: у широкому це політичні відносини, повязані з управлінням окремими сферами суспільного життя, а у вузькому керівництво політичною організацією, передовсім державою. Д.Істон розглядає політику як реалізований владою розподіл цінностей, а Меркл твердив, що у своїх найкращих проявах політика це шляхетне прагнення до справедливості та розумного порядку, а у найгірших це корислива жадоба влади, сили, багатства.

Трактування політики можна згрупувати так:

1.                політика як процес боротьби за завоювання та утримання влади (Макявеллі, Бюрдо, Дюверже, Арон);

2.                політика як специфічний вид діяльності соціальних субєктів, повязаний з боротьбою за владу, розподілом цінностей, управління державними та суспільними справами. (Ільїн, Мельвіль, Федоров).

Політика виникла з необхідності підпорядковувати індивідуальні та групові інтереси всезагальному, який полягає у збереженні цілісності і єдності розшарованого суспільства. Цей собливий вид людської дільяності покликаний зясовувати як довготривалі, так і поточні інтереси різних соціальних груп. Політика є засобом забезпечення інтересів як великих груп людей (наприклад, націй, класів), так і нечисельних груп (наприклад, фінансових чи регіональних кланів). Вона є усвідомленою діяльністю, спрямованою на забезпечення суспільних процесів, їх регулювання, розвиток у певному напрямку.

У політиці, як сфері життєдіяльності людей, виявляються відмінності інтересів різних груп, які, з одного боку стикаються, а з іншого взаємоузгоджуються. Політика є продуктом свідомої довільної, а часом свавільної діяльності людей, рушійною силою якої є певний інтерес. Проте в цілому політика виражає інтегрований інтерес.

Структуру політики становлять субєкти політики, обєкти політики, політична діяльність, політичні відносини, політичні інтереси, політична свідомість, політична психологія, політична культура, і крім того, виділяють нормативний аспект. Під субєктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Є три рівні субєктів політики: соціальний (індивіди, класи, еліти, етноси, мафія, натовп, корпоративні групи); інституційний (партії, органи державної влади, суспільні організації, такі супер-інститути як ООН, НАТО); функціональний (армія, органи розвідки, лоббі, опозиція, бюрократія).

Обєктами політики виступають суспільні явища, на які спрямована діяльність субєктів політики, зокрема влада. Субєкти, здійснючи політичну діяльність, вступають у політичні відносини, взаємодіючи з приводу використання влади. Ці взаємодії будуть керуватся політичними інтересами учасників, які є безпосередньою спонукальною причиною політичної активності.

Нормативний аспект виражений конституціями, законами, програмними документами партій і політичних рухів.

Політика може бути різних видів: економічна, соціальна, культурна, правова та державна.

У залежності від масштабів, спрямованості, змісту завдань, політика поділяється на внутрішню і зовнішню.

Мета політики забепечення панування одних суспільних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів.

Завдання політики підтримання певного порядку в суспільстві, соціальної справедливості, максимального забезпечення як інтересів окремих індивідів, так і соціальних груп, а також загальносуспільного інтересу, забезпечення цілісності суспільства.

Засобами політики є право, державний примус (сила), мораль.

Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтерсів обєднувати всі верстви суспільства і спрямовувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань.

Функції політики:

1.     функція управління розробка основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;

2.     прогностична функція визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану політичної системи тощо;

3.     функція інтеграції полягає в обєднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів цінностей;

4.     мобілізаційно-інтеграційна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;

5.     ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу, який включає політичні та соціальні цінності;

6.     виховна функція спрямована на соціалізацію індивідів, тобто їх включення у політичне життя;

7.     інноваційна функція спрямована на творче осмислення політичної дійсності, вироблення способів і методів її зміни. Тобто політика має своїм завданням створювати нові, прогресивніші форми соціальної організації життя.

2. Політика і право, співіснування та взаємовплив. Правова політика, визначення, мета, зміст та ефективність.

Основні відмінності політики і права (юридичного):

1.           за своїм змістом: зміст права обмежений формами обєктивації права, політика може виходити за межі діючих НПА;

2.           за критерієм оцінки поведінки: законно чи незаконно, користь чи шкода в політиці;

3.           механізмом забезпечення: право забезпечується силою державного примусу через встановлення санкцій; політика може спиратися на силу як закону, так і переконання, навіювання, стимулювання, на здатність інститутів влади і лідерів забезпечувати собі безпосередню підтримку населення;

4.           за критерієм відкритості: право публічне, відкрите; політика ж поряд з публічними, відкритими формами регулювання суспільних відносин може бути і тіньовою, такою що не афішує себе;

5.           за динамікою змін: право порівняно з політикою більш консервативне, томущо вимагає дотримання визначених законодавчих процедур для здійснення змін;

6.           за способом вираження: формами вираження права є нормативно-правові акти, нармативно-правові договори, прецеденти, правові звичаї. Частіше за все воно фіксується у письмовій формі. Форми вираження політики є більш різноманітними і можуть не фіксуватися письмово: політико-правові документи, програми і статути партій та рухів, ідеологічні концепції, заяви політичних лідерів, політичні дії.

Автономність політики і права є відносною. Право має політичний зміст. Воно використовується як для оформлення загальнозначущих політичних відносин, інститутів і цінностей, так і для закріплення панування певних соціальних класів або якщо говорити загально виступає засобом закріплення політики. Тоді як політика формує право. У той же час право виступає важливим джерелом легітимації політичної влади, обмежує політичну активність певною мірою, визначає поле політичної діяльності, правила політичної діяльності, права та обовязки субєктів політики, тобто регулює політичну діяльність.

Правова політика це певна форма безпосереднього правового вираження державної політики у будь-якій загально-значущій сфері суспільного життя, яке упорядковується та управляється органами державної влади і органами місцевого самоврядування. По суті, це процес формування і здійснення за допомогою правових засобів заснованих на праві ідей, цілей, принципів, програм, заходів щодо реалізації державної влади у різних сферах життєдіяльності суспільства. Тобто правова політика, у широкому розумінні це та ж державна політика організації і управління сукупністю сфер суспільних відносин задля досягнення на основі права легітимними засобами загального блага, задоволення публічних інтересів (з врахуванням приватних), вирішення певних конкретних завдань, обумовлених реальними актуальними загальносуспільними, публічними потребами та інтересами.

Головною метою правової політики демократичної, соціальної, правової держави, з багатопартійною системою має бути сприяння досягненню громадянської злагоди в суспільстві на основі утвердження й забезпечення законних прав і свобод людини.

Зміст правової політики повязаний з цілеспрямуванням, вибором пріоритетів, формуваням моделей розвитку правової системи, правового розвитку держави та суспільства в цілому відповідно до обєктивних потреб соціального прогресу та субєктивних інтересів владарюючих сил, суперечностей між першими і другими.

Проблема ефективності правової політики це проблема її результативності, тобто практичного досягнення цілей, що були закріплені законодавцем, та співвідношення їх матеріалізації в конкретних результатах відповідно до затрачених зусиль.

3. Влада як суспільне відношення і як системоутворюючий чинник. Види влади. Багатогранність такого явища як політична влада. Концепції політичної влади.

Є багато визначень. Деякі з них.

Влада це вплив сприченений на інших.

Влада це відношення людини до себе самої, до інших людей, відношення між групами людей, суспільними класами, прошарками, державами, державою та громадянами тощо.

Влада це контроль індивіда над свідомістю та поведінкою інших людей.

Влада це здатність та можливість здійснювати свою волю, спричинювати визначальний вплив на діяльність інших людей за допомогою певних засобів авторитету, права, насильства.

Влада це відображення природної здатності людини до агресії, інститут верховенства або накопичення благ. Це форма саморегуляції особливого типу індивідів.

Влада це відображення ефективної потреби будь-якого цілого до самореалізації та організації.

Влада це прояв людських сил. Це відображення діалектичної взаємодії потенціалів субєкта влади та її обєкта.

За базове і напростіше можна взяти визначення влади як вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації) на поведінку інших у бажаному для себе напрямі. Уже з такого визначення видно, що влада є відношенням. Основною особливістю такого відношення є переважний, визначальний вплив однієї сторони на іншу. Тому, сторону з переважним впливом називають субєктом, а сторону, яка цього впливу зазнає обєктом владного відношення, однак не треба абсолютизувати обєкт як такий, що зазнає тільки впливу і не бере вольової участі в цьому відношенні, оскільки підкорюються тільки з власної волі. Отже влада є властитвістю не тільки субєкта, але й обєкта. Вона виступає як відношення між ними і не існує як без субєкта, так і без обєкта.

Наука справедливо доводить, що будь-яка система життя вимагає для нормального власного функціонування певних домінант. В такій системі завжди виникає потреба організації та самоорганізації. Стосовно людського суспільства це також має силу. Саме влада і виникає як відображення обєктивної потреби будь-якої людської спільноти до самоорганізації.

Суспільна вона тому, що виникає там, де є людські стосунки і зникає там, де їх немає. Більше того, влада є необхідним регулятором життєдіяльності суспільства, його розвитку та єдності.

Влада є суто суспільним відношенням, у якому задіяні наділені свідомістю і волею люди. Переважний вплив одних людей на інших є вольовим відношенням між ними, за якого одні люди можуть навязувати свою волю іншим. Як вольове відношення влада існує у реальній та потенціальній формах. Потенціальною є влада, що не виявила себе. Вона не менш істотна, ніж реалізована.

Багатозначність влади проявляється й у іншому аспекті: влада може виступати як соціальна, тобто бути присутньою у відносинах між великими соціальними групами, і як міжособистісна (у стосунках між друзями, сімєю). Соціальна влада проявляється в політичній (її підвидами є державна, суспільна або громадська) і неполітичній (економічна, духовно-інформаційна) формах. Політична влада взаємоповязана з іншими видами соціальної влади, при чому що всі вони можуть бути використані в політичних цілях. Інші види влади виділяються залежно від методів здійснення та сфери поширення.

Економічна влада обєктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі поведінку інших учасників процесу виробництва. Засобами такого підпорядкування можуть бути як безпосереднє володіння власністю, так і контроль над нею, а також кошти, цінні папери, договірні зобовязання тощо.

Духовно інформаційна влада це організація духовного виробництва в усіх його формах і здійснення інформаційного та іншого впливу. Ця влада реалізується за допомогою засобів духовно-інформаційного впливу на людей. Такими засобами можуть бути мораль, релігія, ідеологія, мистецтво, наукові знання, соціальні норми, інформація про поточні події суспільного життя тощо. Досить великою владою володіє церква. Незаперечною є влада моральних авторитетів, а ще більшою кримінальних авторитетів, яка ґрунтується на нормах за якими живе злочинний світ.

Але найбільшу духовно-інформаційну владу в сучасному суспільстві мають засоби масової інфорамції преса, радіомовлення, телебачення, Інтернет. Вони є головним чинником формування громадської думки і називаються ще четвертою владою, котра за силою впливу на суспільство прирівнюється до законодавчої, виконавчої та судової влад.

Кратологія.

Політична влада є одним з центральних понять у політології.

Політична влада як один з найважливіших проявів влади характеризується реальною здатністю класу, групи, індивіда, які відображають їх інтереси, проводити свою волю за допомогою політики і правових норм.

Специфіка політичної влади повязана зі здатністю індивідів, груп і їх організацій реалізувати свої інтереси і волю за допомогою засобів політико-державного управління і контролю. Політична влада поділяється на державну і суспільну (громадську), носіями якої є партії, суспільні рухи, ЗМІ.

До інших проявів специфіки політичної влади можна віднести такі:

1.     на відміну від міжособистісної, політична влада присутня у відносинах між великими соціальними групами, державами, співтовариствами, суспільними організаціями;

2.     політична влада передбачає необхідність проведення організаціних процедур для вираження спільних інтересів у політичній сфері, інституційну оформленість (вираження політичного інтересу через партію, державу та інші інститути);

3.     поєднання відкритих і тіньових центрів влади, що діють приховано, поза сферою суспільного контролю;

4.     ієрархічність відносин влади;

5.     можливість делегування (передачі) частини владних повноважень від одного субєкта іншому, який бере на себе відповідальність за їх виконання;

6.     ідеологічність.

Політична і державна влада:

Поняттям політична влада позначають можливість і здатність усіх субєктів політичного життя здійснювати вплив на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, на політичну поведінку індивідів, соціальних груп і обєднань. Державна влада є лише однією з форм політичної влади це спеціально організована система державних органів, організацій та установ, створена для управління усіма сферами суспільного життя, вона характеризується монопольним правом на прийняття законів і застосування примусу.

Поняття політична влада ширше від поняття державна влада. По-перше, політична влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу. По-друге, не кожна політична влада є владою державною (наприклад, влада партій, рухів, громадських організацій), хоча будь-яка державна влада завжди політична. По-третє, державна влада специфічна: тільки вона володіє монополією на примус, правом видавати НПА тощо. Проте, окрім примусу вона послуговується іншими засобами впливу: переконанням, ідеологічними, економічними чинниками тощо.

Концептуальні підходи до проблеми політичної влади.

У політологічній літературі виділяють чимало концепцій трактування політичної влади, найголовнішими з поміж яких є:

Біхевіористський (від анг. поведінка) влада як певний тип поведінки, заснований на можливості зміни поведінки інших людей.

Інструменталістський влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства.

Телеологічний влада як досягнення певних цілей і одержання результатів.

Структуралістський влада як особливі відносини між тим, хто управляє, і тим, хто підпорядковується.

Конфліктологічний влада як можливість прийняття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.

Реляціоністський влада як між особові стосунки, які дають змогу одному індивідові змінювати поведінку іншого.

4. Ознаки, структура, суть, зміст, форма та функції політичної влади.

Ознаки політичної влади:

1.     легальність влади означає її законність, юридичну правомірність. Легальна влада діє на основі чітко фіксованих нормативно-правових актів.

2.     легітимність влади це добровільне визнання її справедливою, прогресивною більшою частиною населення.

3.     верховенство влади це обовязковість виконання владних рішень (економічних, політичних, правових та ін.) усіма членами суспільства.

4.     вплив влади це здатність субєкта політики здійснювати вплив у певному напрямку на поведінку індивідів, груп, організацій, обєднань з метою сформувати чи змінити думку людей з певного питання, врегулювати політичну поведінку соціальних субєктів.

5.     всезагальність (публічність) означає, що політична влада діє на основі права від імені усього суспільства.

6.     моноцентричність влади означає існування загальнодержавного центру (системи владних органів) прийняття рішень.

7.     ефективність і результативність полягає у тому, що саме в конкретних соціальних результатах реалізуються усі задуми, платформи, програми влади, зясовується її здатність ефективно управляти усіма сферами суспільного життя.

Цілі влади:

1.     забезпечення життєздатності та цілісності суспільства;

2.     створення гарантій внутрішнього життя суспільства.

Структура влади.

Структура влади це ті компоненти, без яких вона не відбувається. Таким є її субєкт, обєкт, підпорядкування обєкта, джерела і ресурси влади.

Субєкт. Ним є джерело активної предметно-практичної діяльності, спрямованої на обєкт. Існує думка, що поняття субєкт влади і носій влади не тотожні. Субєкт влади це соціальні групи, насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери; носій влади державні та інші політичні організації, органи і установи, утворені для реалізації інтересів політично домінуючих соціальних груп. Крім того субєктів поділяють на:

1.     первинні ними за республіканського, демократичного правління є народ носій суверенітету та єдине джерело влади в державі. Він здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Поняття народ неоднорідне: основним субєктом є великі групи населення, обєднані спільністю корінних інтересів і цілей; неосновними невеликі етнічні групи, релігійні громади, тощо.

2.     вторинні малі групи, представницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи партикулярних (приватних, неофіційних) інтересів тощо. Суверенним субєктом політичної влади є громадянин держави, наділений конституційними правами та обовязками. Суттєву роль відіграють політичні лідери.

Обєкт політичної влади.

Це явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія субєктів політики. До розуміння обєкта влади треба підходити діалектично, оскільки певні субєкти і обєкти влади можуть мінятись місцями залежно від обставин і ролі. Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні спільноти, окремі громадяни, громадсько-політичні організації є субєктами або носіями політичної влади, водночас вони і стосунки між ними є обєктами владного впливу. До субєктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспільство загалом.

Підпорядкування обєкта здатність обєкта до підпорядкування залежить від двох основних факторів: засобів (ресурсів), якими володіє субєкт, і від мотивації підпорядкування обєкта, яка може бути викликана: страхом за свою безпеку, страхом залишитись без певних благ; звичкою виконувати накази; апатією; переконанням у необхідності підпорядкування; зацікавленістю, щоб бути у підлеглості; відчуттям обовязку; авторитетом субєкта влади.

Влада побудована на інтересі і переконанні, є найбільш стабільною, тому що передбачає добровільне виконання розпоряджень, що робить лишнім застосування негативних санкцій. Однією з найбільш прийнятних для влади мотивацій підпорядкування є авторитет субєкта влади. І навпаки, влада, заснована на страху і примусі, породжує бажання обєкта піти з поля влади.

Ресурси влади.

Ресурси влади являють собою те, що може бути використане для впливу на інших, що підвищує потенціал і силу впливу субєкта влади. Існують відкриті і приховані типи впливу.

У першому випадку використовуються такі ресурси, як:

  силовий примус втрата будь-яких благ, тілесні покарання (історія людства знає безліч прикладів цього тортури, концтабори, смертна кара, обмеження свободи, штрафи, відлучення від церкви, звільнення з роботи тощо);

  закон, традиція, звичай;

  стимулювання створення стимулів, якими виступають матеріальні та інші блага, що ними обєкт влади нагороджується в обмін на поведінку, що вимагається. Ресурс винагороди широко використовують батьки, викладачі, керівники організацій, політики.

Прихований вплив передбачає використання методів переконання, тобто раціональних аргументів, або навіювання. Залежно від того, які ресурси використовуються, говорять про три способи володарювання: панування, вплив і стимулювання.

Існують і інші класифікації ресурсів, наприклад за методами здійснення та сферою поширення:

1.     Економічні ресурси. Наявність розвиненої матеріальної бази суспільства, упорядкованість грошової системи, вигідне географічне положення, багато корисних копалин, розвинена технологічна основа виробництва, кваліфікована робоча сила, широкі зовнішньоекономічні звязки та ін.

2.     Політичні ресурси. Наявність розвинених політичних партій, відпрацьований державний механізм, підготовлений апарат управління, політичні традиції і звичаї, наявність політичних лідерів, розвинена політична теорія, політична культура мас і політичних структур.

3.     Соціальні ресурси. Наявність соціально-структурованого суспільства, посадової упорядкованості, утвердження престижної професії, соціального забезпечення, медичного обслуговування та ін.

4.     Субєктні ресурси. Політична свідомість, компетентність, наявність політичної волі, вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність за вчинені дії, далекоглядність, рішучість.

5.     Силові ресурси. Армія, міліція, служба безпеки, прокуратура, місця позбавлення волі та ін.

6.     Інформаційні ресурси. Володіння світовою, регіональною та місцевою інформацією, розвиток електронних технологій, засобів масової інформації та ін.

7.     Демографічні ресурси. Фізично і розумово здорове населення, відсутність різкої вікової дисгармонії, усталеність демографічних відносин та ін.

8.     Культурні ресурси. Наявність освіченого населення, швидкі темпи поширення знань, доступність освіти і культури для широких мас, наявність сучасних політичних знань і можливість їх освоєння та ін..

9.     Правові ресурси. Наявність правових цінностей, розвинена система права і правова наука, розвинені механізми правотворчості, правозахисту і правозастосування, висока правова культура населення та ін.

Провідна роль всіх ресурсів політичної влади належить економіці. Саме функціонування політичної влади, вирішення кожного виду економічних і соціальних проблем вимагає великих економічних і соціальних ресурсів. Тому у центрі уваги керівників держав знаходяться економічна і соціальна політика.

Рівень економічного розвитку країни і роль політичної влади в його підвищенні є головним критерієм в оцінці заслуг цієї влади. Можна без перебільшення стверджувати, що сила влади, її міцність і легітимність знаходяться у прямо пропорційній залежності від рівня досягнутої стабільності суспільства.

Сутність влади полягає у відповіді на питання: кому вона служить?

Зміст влади у чиїх руках перебуває?

Форма влади як вона організована, яким є апарат, які методи здійснення.

Якщо говорити про форми влади, то слід виділити такі форми:

1.     панування примусове насильство, наказ. Хоча влада не може бути зведена до примусу, вона включає в себе директивний момент навязування своєї волі у формі наказу, що супроводжується загрозою покарання. Він присутній у владі як узагальнюючий символ (можливість застосувати пряме насильство) і як реальна влада щодо тих, хто порушив закон.

2.     вплив. Він за змістом ширший від влади. Говорити про владу можна в тому випадку, якщо цей вплив не носить випадкового характеру, а спостерігається постійно. Влада як вплив здійснюється або у формі переконання (вплив на раціональний рівень свідомості), або навіювання (вплив на несвідоме), що передбачає використання особливих способів маніпулювання. Існують різні технології впливу і переконання, апробовані владою протягом багатьох століть: особливі методи ораторського мистецтва, різні гасла, символіка, монументальні споруди.

3.     авторитет розглядається як форма і джерело влади. Авторитет це керівництво, що добровільно визнає за субєктом влади з боку підвладних право на владу внаслідок його моральних якостей або ділової компетенції.

Основними функціями політичної влади є: інтегративна, регулятивна, мотиваційна, стабілізаційна.

Інтегративна функція влади спрямована на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно значущих, історично визначених цілей.

Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.

Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів субєктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур.

5. Основні принципи реалізації політичної влади. Система розподілу влад у суспільстві. Аксіоми влади.

Домінуючим принципом функціонування державної влади є принцип її розподілу на три гілки та створення системи ваг і стримувань. Проте не йдеться про буквальний розподіл державної влади, влада залишається єдиною, відбувається лише функціональний розподіл влади, який не допускає зосередження владних повноважень в одних руках (одного індивіда чи групи індивідів) створюється три групи державних органів, кожна з яких виконує свою особливу функцію.

Аксіоми державної влади:

1.           державна вдала не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб влада сприймалась не як сила, яка породжує право, а як сила, що є засобом забезпечення права. Право народжується не від сили, а тільки від природного права. Влада, яка не має правової санкції, не має й правового виміру.

2.           державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна. Вона єдине організоване волевиявлення, яке випливає з єдності права. В кожному політичному союзі державна влада, незважаючи на принцип її поділу, за своєю суттю і метою єдина. Наявність двох державних влад свідчить про існування двох політичних союзів.

3.           влада має здійснюватись людьми, які відповідають високому етичному і політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, є ганебним натовпом, а демагоги його провідники.

4.           політична програма володарюючих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес. Адже державна влада покликана утверджувати природне право, а воно збігається з загальними інтересами народу і кожного громадянина.

5.           політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя. Неприпустимо вдаватися до утопічних, нездійсненних програмних накреслень.

6.           державна влада принципово повязана розподільчою справедливістю.

6. Легітимність та легальність влади. Типологія легітимності влади.

В легітимності відображається ставлення громади до влади. Її можна визначити як стан влади, коли вона визнається більшістю народу законною та справедливою, народ погоджується з владою, добровільно визнає її право приймати рішення, які повинні виконуватися.

Легітимність і авторитетність влади явища певною мірою схожі. Легітимність означає згоду з владою, коли він добровільно визнає її право приймати рішення, які повинні виконуватися. Чим нижчий рівень легітимності, тим частіше вона буде спиратися силовий на примус.

Від легітимності потрібно відрізняти поняття легальності влади.

Легальність влади це юридичне поняття, яке означає відповідність дій влади (спосіб завоювання та здійснення влади) діючому на той час законодавству.

Між легітимністю і легальністю можуть бути суперечності. Не всі закони, прийняті відповідно до встановленої процедури, можуть оцінюватись населенням як справедливі, нарешті, законно обрана влада у випадку невиконання своїх зобовязань, невдалого екномічного курсу, який призвів до різкого падіння рівня життя, може втратити довіру з боку населення. У цьому випадку спостерігається процес делегітимації влади. У той же час нелегальна за своїм похподженням влада може у свою чергу бути виправдана і підтримана народом.

Легітимація це спосіб або процес, методом якого влада отримує виправдання. Ідеальної легітимності (100% підтримки населення) не буває . у будь-якому суспільстві є люди, що порушують закони або ставляться до влади апатично. Нарешті, в демократичному суспільстві існує опозиція офіційній владі. Відповідно будь-яка влада повинна підтверджувати свій авторитет, доказувати населенню, що саме вона найбільшою мірою відповідає його інтересам.

Типи легітимності за Вебером:

1.     традиційне панування, яке спирається на силу традицій. Накази керівників є правомочними, оскільки відповідають звичаям та історичним прецедентам. (монархії) цей тип може бути декількох видів: геронтократія (влада старійшин), патріархальна (влада старійшин племені), патримоніальна (влада монарха), султанізм (різновид попереднього види, це абсолютно свавільна влада), влада суверенна над феодалами-васалами,

2.      харизматичне панування базується на особистій відданості людей, їх переконанні у надзвичайному дарі правителя. Зразки харизми Вебер бачив у Христі, Будді, Магометі. Сучасні дослідники зразки харизми поширюють на Лєніна, Сталіна, Ганді, Наполеона. Особливий випадок харизма Папи Римського. Він володіє нею завдяки воєму становищу (функціональна харизма).

3.      легальне (раціональне) панування ґрунтується на підпорядкуванні усіх системі законів, які встановлюються у відповідності з конкретними постійними принципами.

DISTRIBUIE DOCUMENTUL

Comentarii


Vizualizari: 864
Importanta: rank

Comenteaza documentul:

Te rugam sa te autentifici sau sa iti faci cont pentru a putea comenta

Creaza cont nou

Distribuie URL

Adauga cod HTML in site

Termeni si conditii de utilizare | Contact
© SCRIGROUP 2014. All rights reserved